Новини

За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.

Бас (баси, басоля) віддавна відомий в Україні як ансамблевий інструмент і досі звучить у всіх регіонах крім, хіба що, Півдня республіки.

Залежно від соціально-естетичних регіональних уподобань він був більше або менше своєї середньої величини, котра, як і форма інструменту,
близька до віолончельної. За тими ж причинами на басу грали лише щипком, смичком, тростю, або навіть поєднуючи ці способи гри (як, наприклад, у Путильському районі Чернівецької обл.).

Стрій трьох (іноді чотирьох) струн інструменту квартовий або квінтовий. Стрій басів з Половецького р-ну Закарпатської обл., на яких грають смичком, цілком подібний до строю древньоруських гудків: дві струни в унісон, а третя на квінту вище. В разі використання чотирьох струн (як то є у придбаного нами баса), одна з них дає октаву до основного тону.

Continue reading “Ігор Шрамко про бас (баси, басолю) в Україні” →

За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.

Мембранофони та ідіофони. […] Барабани [з Карпат], що мають місцеву назву “бубен”, представляють собою відому всьому світові конструкцію двосторонніх барабанів.

[Так, наприклад,] “бубен”, роблений у Межигірському районі Закарпатської обл., має діаметр 46 см і ширину обруча 35 см, а роблений у Воловецькому районі Закарпатської обл. відповідно 49 см і 20 см. На обох інструментах зверху закріплено металеву тарілку (відповідно 35 см і 23 см у діаметрі), на якій грають залізним прутиком. На межигірському бубні шкіра з однієї сторони має шкіряний покров висотою десь 0,5 см.

Continue reading “Ігор Шрамко про українські ударні інструменти” →

За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.

Про існування в Україні аерофонів у найдавніші часи свідчать не лише результати археологічних досліджень (відомі знахідки рогів, різноманітних сопілок, свистунів (окарин) та ін.), але й той факт, що назви свирілі, труби, сурми, дуди, сопілки, трембіти стрічаємо у нашій народній обрядовій поезії язицьких часів, у записах дипломатів та мандрівників.

Загальновідомі свідчення арабського купця X ст. Ібн-Даста, який говорить про існування у слав’ян духового інструменту “у два лікті довжиною”, часто стрічаємо у пам’ятниках нашої писемності 10-13 ст. назви “труби”, “сурни”, “сопели”, “свирели”, “козиці” − музичних духових, вживаних у війську, у побуті народу (зокрема, вживаних професійними музиками – “свирцями”, “сопельниками”).

Continue reading “Ігор Шрамко про українські духові інструменти” →

За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.

Лірою, а по деякий регіонах “кобзою”, “релею”, “рилею” (а то й “поросям” − то вже шуткуючи, напевно) в Україні називали струнно-клавішно-смичковий інструмент із скрипкоподібним резонатором, розмір якого у залежності від бажаної сили звучання міг сягати віолончельного (такий інструмент зберігається у Мелітопольському краєзнавчому музеї).

Струни інструмента (буває їх три або чотири) одночасно приводяться у коливання натертим живицею коліщам, яке розміщено до них перпендикулярно, лаштовано у корпусі резонатора і обертається виконавцем ручкою. На одній із струн (або двох при чотириструнній конструкції) клавішами (буває їх від 3 до 15), розміщених на корпусі резонатора, виконується мелодія, інші звучать постійно квінтою й октавою до першої струни.

Здавна відомий нашому народу інструмент цей у різних регіонах мав різне значення у музичному побуті, і, можливо, саме він здібний яскраво ілюструвати залежність величини і форми резонатора, кількості струн, декору і т.п. від соціально-естетичної функції інструменту. Це підтверджується як результатами експедиційних опитів, так і зібраними у наших фондах [НМНАПУ] експонатами.

Continue reading “Ігор Шрамко про колісну ліру в Україні” →

За публікацією: Ігор ШРАМКО. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР [Фрагмент статті] / Традиційна бандура: минуле, сучасне, майбутнє // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Київ: НЦНК “Музей Івана Гончара”, 2016. – С.199-214. – PDF.

Пропонована стаття – один з розділів ґрунтовного огляду збірки музичних інструментів Національного музею народної архітектури та побуту України – написана у 1970-ті роки, але нині офіційно публікується вперше. Її автор, Ігор Костянтинович ШРАМКО [1938–2010] протягом тривалого часу збирав і опрацьовував цю колекцію. Виділення в тексті зроблені нами.

Читати далі »

Цей запис давно вже чекав доброї нагоди, щоб вийти в люди :)

Одного разу – 1998 року – на Щедрий вечір “сєдовці” поїхали до Ірпіня. Гурт був чималий, десь до двох десятків хлопців і дівчат. Хлопці належали до Київського Кобзарського Цеху, дівчата були стихійно приєднані до колядувань кілька років тому.

Щедрували у пана Миколи Будника, до хати-майстерні якого всі приходили, як до себе додому; потім пішли по місту. Побували у Перехожуків, їхніх сусідів, заходили ще кудись, і ще…

Нарешті вже глибокої ночі повернулися в майстерню і порозсідалися, хто де зміг, у першій прохідній кімнатці біля кухні – на лавах, стільцях, хтось у коридорі, а хтось і в сінях на верстаку. Випили густого “будниківського” чаю з чим Бог послав, а далі Іван витяг диктофона і сказав:

– А тепер співаємо все підряд – ось сюди!..

Continue reading ““Сєдовський” колядницький гурт в Ірпіні, Щедрий вечір 1998 року – АУДІО!” →

Ця лекція про народні календарні свята відбулася 21 вересня 2017 року у Центрі культури та мистецтв НТУУ “КПІ” під час освітнього заходу Університету клубного працівника, організованого Київським міським центром народної творчості та культурологічних досліджень (cnt.kiev.ua). Її метою було представлення аудиторії культпрацівників методичної онлайн-публікації “Український рік: свята, що нас об’єднують”.

Тривалість − 40 хвилин. Розповідає старший науковий співробітник Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара” Катерина Міщенко. У кінці коментує директор Київського міського центру народної творчості та культурологічних досліджень п.Микола Пересунько.

Слухати (mp3):

Сьогодні не всі беруться пекти власну паску до Великодня. Побутує думка, що пекти паску − це ооооой яка довга історія: поки вимісиш, поки виворожиш усе за складним рецептом, то ніби й дня вже немає.

Минулого року я радісно зламала для себе цей стереотип, приготувавши паску за рецептом загальної куми Студії “МИ” − Люди Іваницької-Коваленко, яка є значним кулінарним авторитетом у нашому товаристві. Кума, в свою чергу, вдало запозичила його у себе на Дніпровщині. Випробувавши безліч різних способів приготування пасок, вона стверджує, що ця − найсмачніша й найпростіша водночас. Після самостійної спроби я цілком з цим погоджуюся.

Паска виходить ДУЖЕ СМАЧНА, тісто пухке й трошки вологувате, довго не черствіє. Рецепт абсолютно простий, доступний людям без великого кулінарного досвіду. До речі, ця простота й відсутність “хімічних” складових − найкращі ознаки традиційної народної страви. Та й часу це займе зовсім небагато − ось спробуйте! ;)

Continue reading “Найкращий рецепт ВЕЛИКОДНЬОЇ ПАСКИ! :)” →

За виданням: Дмитро Яворницький. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу. – Ч.II. – Дніпропетровськ: “АРТ-ПРЕС”, 2005. – C.3-29.

• Вступ  • Про Івана Розсолоду і його родину  • Про батька-запорожця  • Звідки бралися запорожці  • Запорозьке привілля й довкілля  • Про гніздюків і січовиків  • Війни та протистояння  • Запорожці на відпочинку  • Запорозькі люльки  • Запорозька музика  • Господарство запорожців  • Укріплення й помешкання  • Їжа й посуд у запорожців  • Запорозьке вбрання  • Зброя у запорожців  • Козацькі коні  • Гроші у запорожців  • Запорозьке врядування  • Здоров’я й довголіття  • Характерники. Християнство на Запорожжі  • Козацький похорон  • Куди поділися запорожці  • Біля двору Івана Розсолоди  • Плани й карти у книзі  • Деякі висновки з погляду сьогодення  • Джерела 

Довкола козаків і козацької старовини сьогодні твориться багато легенд і майже-казкових уявлень. Якими ж вони були насправді? Класикові української історії та музейництва Дмитрові Яворницькому колись пощастило зустріти майже-очевидця тих часів: навіть не онука, а сина запорозького козака! Іван Гнатович Розсолода, улюблений син січовика Гната Недоступа, у свої сто шістнадцять(!) років зберіг пам’ять про батькові оповіді з козацького побуту, а багато що встиг побачити й на власні очі.

Ці справді безцінні записи Дмитро Іванович вмістив у своїй першій великій монографії “Запорожье в остатках старины и преданиях народа”, розпочавши ними її другу частину. Будучи вперше опублікованою 1888 року, ця інформація разюче відрізняється від усіх інших оповідей на козацьку тематику, які вже значно більше повиті серпанком легенди.

Публікуємо сьогодні тут розповідь Івана Розсолоди, викладену Дмитром Яворницьким, без жодних змін, окрім розбиття великих шматків тексту на тематичні розділи й логічні абзаци — для легшого їх сприймання. Усі виділення в тексті також зроблені нами.

Наводимо також усі ілюстрації, вміщені в монографії, згрупувавши їх за темами розповіді.

Continue reading “Життя козаків-запорожців: Іван Розсолода – син січовика, 116-літній інформатор Дмитра Яворницького” →

Катерина МІЩЕНКО

•  Вступ
•  З історії глюкофона
•  Глюкофон HAPI Slim Tuneable − конструкція, інструкція, звучання
•  Глюкофон по-українському: що і як легко грати
•  Як обрати свій глюкофон
•  Джерела

Ця публікація − легкий дотик до великої й цікавої теми про природню спільність прадавніх культур усього людства. Чим архаїчніші культурні явища ми сьогодні розглядаємо, тим більше знаходимо спільного в українців з багатьма іншими народами. Причому тут не йдеться про запозичення: хіба ж можна говорити, що якийсь народ у іншого запозичив лінію, коло, трикутник? Це просто загальнолюдські основи орнаменту.

Те ж саме стосується найпростішої й найприроднішої музики. Музикологи стверджують, що загальною основою найдавніших обрядових мелодій є пентатоніка. Щоб краще зрозуміти суть цього поняття, радимо переглянути невеличке ДУЖЕ ЦІКАВЕ відео музичного педагога Вадима Каневського: “Пентатоніка: магія й еволюція”.

На початку 21-го століття в Європі був винайдений музичний інструмент, який цілком можна назвати універсально-етнічним: він поєднав у собі новітню конструкцію і прадавню пентатонічну основу гри. Він став явищем, яке відбиває стихійний потяг людей до “природнізації” свого емоційного життя й музичного побуту − повернення до витоків. Сьогодні це явище швидко розповсюджується, і багатьом уже знайоме кумедне слово: глюкофон.

Власне, якщо розібратися, нічого смішного в слові немає: glück німецькою мовою означає “щастя”! І, здається, названо так цей музичний інструмент неспроста.

Continue reading “Ханґ, HAPI drum, глюкофон – новітній традиційний музичний інструмент” →