ЖИТТЯ МАМАЇВСЬКОЇ КОБЗИ, або ЩО ТАКЕ БАНДУРКА

Життя мамаївської кобзи Виставка під назвою “Життя мамаївської кобзи” триває у Музеї Івана Гончара за програмою “Кобзарської Трійці – 2015”, з 30 травня до 14 червня 2015 року.

Її експозиція відповідає на питання, куди подівся інструмент Козака Мамая – аналог сучасної гітари, і чому його місце в українській музичній традиції тривалий час залишалося вільним.

Справді, багата музична культура українців просто не могла бути позбавлена універсального побутового інструмента, розміри якого дозволяли б мати повноцінний бас і давати гарний супровід. Це був інструмент і до співу, і до танцю. Згадаймо Мамаєве: “Гей, бандуро моя золотая! Коли б до тебе дівчина молодая – скакала б, плясала б аж до лиха, що не один чумак одцурався б солі міха!..”

Звівши докупи історичні джерела, фольклорні записи початку 20-го століття і переконливу наукову гіпотезу 1970-х років, ми одержали цілісний, послідовний результат, який проілюстрували друкованими матеріалами, експонатами Національного музею народної архітектури та побуту України та окремими живими інструментами, позиченими у власників.

 
Одразу зауважимо: тут не буде нічого ані про українську епічну традицію, ані про реконструкцію музичних інструментів. Це спроба екскурсу в традиційний селянський музичний побут України 19-го – 20-го століть із можливістю взяти звідти щось для себе, у своє власне “сьогодні”.

 


 

Багатьом відомо, що музейні збірки зберігають для нас кількасот картин із Козаком Мамаєм. Вони датовані переважно 18-м – першою половиною 19-го сторіччя.

Зупинивши кожен свою мить, Мамаї грають на дуже різних інструментах. Різних за формою, розмірами, кількістю струн.

Минуло двісті з гаком років… Де ці інструменти?
 

Хочу грати на такому!!!

Хочу грати на українському!!!
 

Що робити?

 


 

За зовнішнім виглядом намальованих інструментів можна легко здогадуватися про їхню конструкцію.

Одні чимось подібні до мандоліни чи домри. Другі нагадують старосвітську “вересаївську” кобзу. Треті, схоже, були обтягнені шкірою, як банджо. А четверті взагалі мають форму гітари!

Більшість їх мали досить великі розміри, щоб бути універсальними – давати гарний бас і гармонійний супровід до співу чи до танцю…

Але! Як їх настроювали???

Мовчать Мамаї, тільки посміхаються загадково.

 


 

Торбан. 2015 р. Гаразд. Спробуємо “танцювати від печі” – від народного побуту. Що ми можемо достеменно знати сьогодні про строї побутових інструментів – родичів лютні, вживаних в Україні… хоча б із 18-19 сторіч?
 

Найперший і найдавніший з них – ТОРБАН. Інструмент міського населення та панської старшини, який ще у 19-му столітті вийшов з ужитку. Про нього і про його стрій докладно написав український класик Микола Лисенко у статті (PDF): Лысенко Н.В. О торбане и музыке песен Видорта / Журнал “Киевская старина”. – 1892. – №3. – С.381-387.

Маємо це на увазі.

Другий знаний інструмент – СЕМИСТРУННА ГІТАРА. Прийшовши до нас, імовірно, з Росії, ймовірно, у 19-му сторіччі, вона міцно увійшла в міський і селянський побут. Етнографічні світлини це підтверджують.

Третій інструмент – МАНДОЛІНА – донині часто трапляється на горищах наших дідусів і бабусь. Хоч і маленький він – але все одно родич мамаївським, хоча б за формою…

І четвертий – трикутне придибайло з Росії – БАЛАБАЙКА, що їх навіть примусово завозили до України ще з перших років радянської влади.
 

Це, здається, все, що лежить на поверхні.

 


 

Ручні баси. ХІХ ст. Але добре, що на світі є допитливі люди. Так, на початку 1970-х працівник Музею народної архітектури та побуту України Ігор Шрамко віднайшов у Карпатах ще одного “родича” мамаївських інструментів – РУЧНІ БАСИ. Зацікавившись ним, натрапив на важливу публікацію 1905-1906 років російського фольклориста Миколи Привалова: Привалов Николай Иванович. Тамбуровидные музыкальные инструменты русского народа. Очерк их происхождения, появления на Руси и существования (домра, балалайка, лютня, кобза, бандура, бандурка, торбан, мандолина, гитара). Историческое исследование. – “Известия С.-Петербургского общества музыкальных собраний”. – 1905, апрель-июнь. – 1906, февраль.

У ній оповідалося про БАНДУРКУ – невеличкий гітароподібний інструмент уральських козаків – виселенців з України початку 19 сторіччя. Бандурка мала 5 струн, і Привалов докладно фіксує два варіанти строю та спосіб гри. Більше про цю знахідку >>

У Мамаїв, датованих першою половиною того ж таки 19-го століття, маленький гітароподібний інструмент зустрічаємо мінімум п’ять разів. Один з них має 6 струн, двоє – по 5, на інших двох струн не видно…

Та для нас це вже щось!

Привертає увагу ще один коментар М.Привалова, процитований І.Шрамком: “Одним словом, бандурка представляет собою нечто в роде пятиструнной уральской балалайки; очень возможно, что и четырехструнная малорусская балалайка есть ни что иное, как видоизменение позднейшее формы южно-русской казацкой бандурки, подобно тому как великорусская балалайка есть видоизменение домры. Точно также и московская 4-струнная балалайка представляет собою, вероятно, не что иное, как южно-русскую бандурку.

У радянський час українських чотириструнних балабайок в народному побуті вже не стало – очевидно, їх замінили готові триструнні, фабричного виробу. Але й сам факт їхнього існування для нас теж доволі промовистий.

 


 

Строї чотирьох інструментів Розглянемо уважніше відомі нам строї названих вище інструментів.

Мандоліна строїться як скрипка (тільки кожної струни має по дві), і цим строєм різниться від усіх. А от строї торбана, гітари, бандурки й балабайки складаються у гарну схему – див. картинку поруч або PDF.

Октави тут позначені однаковими кольорами. Висота тоніки буває різна, але співвідношення між звуками і акорди для чотирьох побутових інструментів – спільні!

Себто, один і той самий твір на всіх цих інструментах можна зіграти однаково, зважаючи лише на кількість струн. Це можна пояснити тільки стійкою традицією побутування строю в Україні протягом 18-21 століть…

Слід зауважити, що в народному побуті за дотриманням висоти тоніки стежили не надто прискіпливо, і зазвичай настроювали інструмент до власного голосу, або “як Бог на душу покладе”. Тому визначальним для строю народного інструмента все одно буде співвідношення висоти струн – тобто, спільність ладу та його ступенів, що ми й бачимо на прикладі цих чотирьох інструментів.

 


 

Цікаво, що тонші чотири струни будь-якого нашого мажорного інструмента за строєм мають лише одну невеличку відмінність від шестиструнної гітари: в українських інструментах перша струна на тон нижча.

no images were found

І саме ця деталь робить наш народний інструмент дивовижно універсальним!

Завдяки простому мажорному строю на ньому дуже легко вчитися – “все, що зіграєш, буде музика”! Починаючи з простого акорду відкритих струн… А малечу від нього взагалі відірвати не можна! :)

Але мало того!

Цей стрій дає унікальну можливість легко грати одночасно мелодію й супровід – і підбирання нової пісні “з нуля” спрощується навіть для початківця. Досить лише підібрати мелодію по першій струні, а потім “підставити” до неї готові акорди – один з кількох спробуваних обов’язково підійде!

 


 

Балабайка з гарбуза. 2015 р. …Зробимо тепер ліричний відступ і подивимося у Вікіпедію на означення укулеле – гавайської гітари. У російській версії читаємо:

“Гитара укулеле может быть разных форм: как стандартной, гитарообразной, так и формы “ананас”, в форме весла, треугольной формы, квадратной (часто сделанной из коробок из-под сигар) и т.д. Всё зависит от фантазии мастера”.

Цілком логічно – у народному побуті інструмент = конструкція + стрій. Звідси випливають способи гри, а певною мірою – і репертуар… Форма корпуса – вже вторинна.

Саме цю просту істину ілюструє нам вищенаведена таблиця: Україна любила і продовжує любити свій переконливий, “військовий”, козацький мажорний стрій, адаптуючи до нього будь-які форми, які лише потрапляли до рук.

Тому балабайки у нас робили навіть із гарбузів! :) Докладніше про такий інструмент >>

 


 

Отже, досить вірогідною сьогодні є версія, що мамаївські інструменти нікуди й не поділися – вони просто тихо розчинилися, “втонули” у інших формах – семиструнній гітарі, балабайках і т.п., продовжуючи реалізувати вже в них той самий стрій і ті ж самі можливості.

Прикметною є і значна кількість експедиційних записів, у яких люди діляться спогадами про свою ще дитячу сільську музичну “освіту”. Часто-густо музика для дітей починалася саме з триструнної балабайки, на якій було так легко грати місцеві пісні й танці…

Традиційне – просте, красиве і доцільне!

 


 

Дотримуючись термінів Кобзарського Цеху, кобзами сьогодні називаємо інструменти, які є “родичами” лютні, – у них на грифі струни притискаються.

На противагу їм народна, або старосвітська бандура є родичкою шоломовидних гусел. Тільки тримають її не на колінах, і не ребром до себе, як академічну, а притуливши до грудей, щоб лунала “в люди”…

Майстер Микола Будник ще в середині 1980-х років реконструював кобзу Остапа Вересая, описану Миколою Лисенком. Інструмент пішов у люди і нині відомий під назвою “вересаївської” кобзи.

Аналогічно інструмент Козака Мамая з мажорним строєм є “МАМАЇВСЬКОЮ” КОБЗОЮ, але має і ще одну народну назву – БАНДУРКА.

 


 

Цікаво, що досі не бачили жодного Мамая, який би тримав у руках старосвітську бандуру. Ймовірно, так сталося тому, що діатонічна бандура – родичка гуслям, а не лютні, – здавна супроводжувала виключно незрячих кобзарів, спадкоємців Бояна.

Своїм поважним строєм вона давала супровід до епічних творів – дум, історичних пісень, а також релігійних псальмів.

А Козак Мамай – людина світська, та ще й військова. Тому й інструмент у його руках – веселий і войовничий, завдяки мажорному строєві! Хоч під настрій бандурка може й пожуритися – разом із своїм господарем…

 


 

Якщо ж поворушити недавню історію, то побачимо, що ми далеко не перші зацікавилися музичними інструментами Козака Мамая.

Це бувало й у значно важчі для України часи – наприклад, у 1970-ті роки. Тоді працювали музичні “фабрики” – капели бандуристів, оркестри “народних” інструментів, які підмінювали поняття про справжню народну українську музику. А ще – тотальний облік “художньої самодіяльності” на місцях і у столиці; обов’язкове затвердження репертуару…

Які вже тут Мамаї? До Сибіру закортіло?

Та все одно знаходилися люди, які шукали традиційних форм і традиційних строїв – маскуючи їх потребами “оркестрів”. Тих майстрів уже давно немає серед нас, але їхні інструменти говорять самі – за себе і за своїх творців.

П’ятиструнні кобзи майстра Василя Зуляка з Мельниці-Подільської, які чудово тримають стрій бандурки.

Семиструнні кобзи київського майстра Миколи Прокопенка – яскраві інструменти класичних обрисів і найвищої якості!

На виставці є також робота майстра Івана Скляра – кобза достеменно “мамаївської” форми та пропорцій. Саме він був автором конструкції сучасної академічної бандури, “завдяки” якій Україна мала забути бандуру народну… Але не забула!

Форми, розміри і строї цих інструментів – усе засвідчує ґрунтовний підхід майстрів до своїх пошуків. Любовно виготовлені, кобзи заховали у собі їхню мрію про козацтво – і донесли її до нас…
 

Кілька мамаївських інструментів у різні роки виготовили майстри Київського Кобзарського цеху.

Серед них, зокрема, кобза Сашка Кота, зроблена ним під керівництвом Миколи Будника у 1998 році; бандурка Олексія Кабанова – 2010; дві бандурки Назара Божинського – 2011 та 2012; бандурка Євгена Макоцьоби – 2013; бандурка Андрія Паславського – 2014.

Ці інструменти дуже різні за формою та реалізацією. Об’єднує їх одне: на них МОЖНА ГРАТИ… :)

 


 

Різні бандурки, 2010-2014 рр. Отже, підходимо до сьогодення – і до найпрактичнішого питання:

ДЕ ВЗЯТИ БАНДУРКУ??

Це дуже просто.

Варіант перший – зробити самому або замовити. Як саме – запитуйте в Кобзарському Цеху!

Варіант другий – “підредагувати” якийсь споріднений сучасний інструмент. Було їхнє – стало наше! :)
 

Гітара шестиструнна – найдоступніша. Краще дитяча – “половинка” чи три чверті – так буде легше брати деякі акорди. До речі, зверніть увагу: давні семиструнні гітари теж невеличкі.

Зробити на шестиструнці 5 струн за п’ять хвилин можна так, як показано на фото. Ці світлини зроблені з шестиструнної Yamaha Guitalele GL-1 – вона теж є на виставці. Маленька і дуже зручна! :)

Втім, можна непогано грати й на шістьох струнах – наприклад, настроїти 6-й бас в октаву з 1-ю і 4-ю… Як варіант :)
 

Укулеле, або гавайські гітари. Вони мають чотири струни. Для бандурки добре надаються “концертна” та укулеле-тенор (стрій ля мажор) і укулеле-баритон (соль мажор). Проте й найменша та найпопулярніша – укулеле-сопрано – добре звучить у до мажорі. У всіх укулеле четверту струну міняємо на 4-у гітарну.

Мандоліни, домри та балабайки – просто перестроюємо в до-мажор. Можна познімати подвійні струни – буде легше.

Ми в жодному разі не закликаємо Вас знущатися над інструментами! Проте часто буває так, що він лежить без діла й сумує, бо грати нікому… А Вам саме потрібна МАМАЇВКА? Отже, ви одне одного знайшли!

Трапляються й екзотичніші варіанти.

Чаранго з Болівії, наприклад, має гітароподібну форму, 5-по-двоє струн і дуже добре надається для бандурки в строї ля мажор. Струни треба міняти повністю. Але брати металеві на такий інструмент не варто – верхнячок дуже ніжний…

Пін з Таїланду – взагалі дуже цікавий інструмент. Він має не лише абсолютно “мамаївський” вигляд, а ще й стрій нашої бандурки – мінус друга й п’ята струни – див. схему або PDF. Звук відкритих струн піна схожий також на стрій української ліри. При цьому його діатонічні лади чудово дозволяють грати сумовиті українські мелодії чи псальми… Себто, його й переробляти ніяк не треба. Шкода лише, що рідкісна птиця в наших краях… :)

Банджолеле – чотириструнне банджо. На картинах-Мамаях трапляються конструктивні аналоги, які, схоже, мають натягнену шкіру замість верхняка. Баса на четверту струну підібрати поки не вдалося, то перестроїли “рідну” – може бути й так. Звук дуже гучний – добре грати надворі і в залі без мікрофонів. А заодно й барабан під рукою! :)

 


 

12 акордів бандурки Щоб навчитися грати на будь-якій бандурці за звичним сьогодні гітарним принципом, маємо прості акордові схеми – див. ілюстрацію або PDF. Приклади конкретних акордів показані в публікації Акорди та вправи на бандурці. Докладніше про нотне навчання – тут: Як грати на бандурці по нотах і тут: Нотні приклади для бандурки.


 

Автентичний спосіб гри на бандурці має свої особливості. Фольклорист Микола Привалов описує його так: “…три верхние струны прижимаются как на гитаре, пальцем указательным, средним, безымянным (и иногда мизинцем) левой руки; но два баса никогда не укорачиваются, указательным пальцем правой руки производится общее по всем струнам бряцание (движением кисти) как на балалайке. Следовательно, в то же время, как левою рукою нажимаются разные аккорды на струнах до − ми − соль, басы до − соль всегда звучат по всей длине, давая однообразное сопровождение в интервале квинты”.

 


 

Бандурка-Yamaha На наш погляд, найкраща конфігурація бандурки – це 4 або 5 струн у строях ля мажор чи соль мажор. Вона досить компактна, щоб стати подорожнім інструментом, і при цьому звучить практично в гітарному діапазоні.

З нуля краще починати на чотириструнній – тут можна буде вільніше діяти правою рукою. П’ятиструнний варіант має приємний бас, але потребує більшої точності, щоб не зачіпати його у тих акордах, де він зайвий.

Заради справедливості варто сказати також, що кругла форма і невеличкі розміри корпуса з практичного погляду кращі – такий інструмент мобільніший і дає вільний доступ до 12-19 ладів, якщо вони є.

…Але, як то кажуть, на колір і смак товариш не всяк. Може, Вам сподобається щось інше! :)

 


 

Отже, підбиваємо підсумки:

БАНДУРКА, або МАМАЇВСЬКА КОБЗА, існуючи в Україні єдиним музичним строєм, але в різних формах, як мінімум, протягом останніх двох століть, довела свою традиційність і життєздатність для української культури.

Компактність, доступність, легкість в опануванні, привабливість для дітей – і водночас закоріненість у Традицію роблять цей інструмент унікальним і незамінним для нас.

Він має дуже потужні перспективи – насамперед у повсякденному музичному побуті!

А хто не вірить – хай сам спробує! :)

 


 

Власники музичних інструментів: Національний музей народної архітектури та побуту України й окремі приватні особи

Концепція виставки: Назар Божинський, Катерина Міщенко

Експозиція: Михайло Матійчук

Тексти: Назар Божинський, Катерина Міщенко, Микола Привалов, Ігор Шрамко

Персональні подяки:

  • Євгену Макоцьобі, Марині Мироновій та Андрію Паславському – за надання інструментів для експонування;
  • Володимирові Кушпету – за критику концепції виставки;
  • Тамарі Русіновій і Сергію Прохацькому – за сприяння у доборі та оформленні експонатів з фондової збірки НМНАПУ;
  • а також усім колегам і друзям, хто долучився до створення експозиції! :)

 


 

Інтерв’ю на Громадському Радіо в день відкриття виставки, 30 травня 2015 року: Назар Божинський, Катерина Міщенко; ведучий Василь Шандро – 13 хв 25 с (mp3):

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

 


 

Навігація

Попередня публікація: ←