Життя козаків-запорожців: Іван Розсолода – син січовика, 116-літній інформатор Дмитра Яворницького

Іван Розсолода

За виданням: Дмитро Яворницький. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу. – Ч.II. – Дніпропетровськ: “АРТ-ПРЕС”, 2005. – C.3-29.

 Вступ   Про Івана Розсолоду і його родину   Про батька-запорожця   Звідки бралися запорожці   Запорозьке привілля й довкілля   Про гніздюків і січовиків   Війни та протистояння   Запорожці на відпочинку   Запорозькі люльки   Запорозька музика   Господарство запорожців   Укріплення й помешкання   Їжа й посуд у запорожців   Запорозьке вбрання   Зброя у запорожців   Козацькі коні   Гроші у запорожців   Запорозьке врядування   Здоров’я й довголіття   Характерники. Християнство на Запорожжі   Козацький похорон   Куди поділися запорожці   Біля двору Івана Розсолоди   Плани й карти у книзі   Деякі висновки з погляду сьогодення   Джерела 

Довкола козаків і козацької старовини сьогодні твориться багато легенд і майже-казкових уявлень. Якими ж вони були насправді? Класикові української історії та музейництва Дмитрові Яворницькому колись пощастило зустріти майже-очевидця тих часів: навіть не онука, а сина запорозького козака! Іван Гнатович Розсолода, улюблений син січовика Гната Недоступа, у свої сто шістнадцять(!) років зберіг пам’ять про батькові оповіді з козацького побуту, а багато що встиг побачити й на власні очі.

Ці справді безцінні записи Дмитро Іванович вмістив у своїй першій великій монографії “Запорожье в остатках старины и преданиях народа”, розпочавши ними її другу частину. Будучи вперше опублікованою 1888 року, ця інформація разюче відрізняється від усіх інших оповідей на козацьку тематику, які вже значно більше повиті серпанком легенди.

Публікуємо сьогодні тут розповідь Івана Розсолоди, викладену Дмитром Яворницьким, без жодних змін, окрім розбиття великих шматків тексту на тематичні розділи й логічні абзаци — для легшого їх сприймання. Усі виділення в тексті також зроблені нами.

Наводимо також усі ілюстрації, вміщені в монографії, згрупувавши їх за темами розповіді.

Читати далі »

Ханґ, HAPI drum, глюкофон – новітній традиційний музичний інструмент

Катерина МІЩЕНКО

Глюкофон HAPI Slim Tuneable   Вступ
  З історії глюкофона
  Глюкофон HAPI Slim Tuneable − конструкція, інструкція, звучання
  Глюкофон по-українському: що і як легко грати
  Як обрати свій глюкофон
  Джерела

Ця публікація − легкий дотик до великої й цікавої теми про природню спільність прадавніх культур усього людства. Чим архаїчніші культурні явища ми сьогодні розглядаємо, тим більше знаходимо спільного в українців з багатьма іншими народами. Причому тут не йдеться про запозичення: хіба ж можна говорити, що якийсь народ у іншого запозичив лінію, коло, трикутник? Це просто загальнолюдські основи орнаменту.

Те ж саме стосується найпростішої й найприроднішої музики. Музикологи стверджують, що загальною основою найдавніших обрядових мелодій є пентатоніка. Щоб краще зрозуміти суть цього поняття, радимо переглянути невеличке ДУЖЕ ЦІКАВЕ відео музичного педагога Вадима Каневського: “Пентатоніка: магія й еволюція”.

На початку 21-го століття в Європі був винайдений музичний інструмент, який цілком можна назвати універсально-етнічним: він поєднав у собі новітню конструкцію і прадавню пентатонічну основу гри. Він став явищем, яке відбиває стихійний потяг людей до “природнізації” свого емоційного життя й музичного побуту − повернення до витоків. Сьогодні це явище швидко розповсюджується, і багатьом уже знайоме кумедне слово: глюкофон.

Власне, якщо розібратися, нічого смішного в слові немає: glück німецькою мовою означає “щастя”! І, здається, названо так цей музичний інструмент неспроста.

Читати далі »

Документальний фільм “Святвечір” – 2002 рік

Програма про звичаї українців, пов’язані з передднем Різдва, створена Національною телекомпанією України спільно з Українським центром народної культури “Музей Івана Гончара” (2002). Учасники програми – Петро Гончар, Ніна Матвієнко, Олена Чебанюк, Олена Мочернюк, родина Компаніченків та колядницький гурт Київського Кобзарського Цеху – розповідають про покуть, дідух, святкові страви, колядування та спадкоємність народних традицій.

Автор програми – старший науковий співробітник УЦНК “МІГ” Ярослава Музиченко.
Ведуча – заступник директора УЦНК “Музей Івана Гончара” з наукової роботи Тетяна Пошивайло.
Режисер – Людмила Вітковська.
 

Збірка “Вишивані речі дорослим і малечі” − Людмила ОГНЄВА, 2009

Обкладинка

Людмила Огнєва. Вишивані речі дорослим і малечі. − Донецьк, 2009. − 40 с., іл.

До збірки “Вишивані речі дорослим і малечі” увійшли моделі одягу для немовлят, дошкільнят, дорослих дівчат. Господиням пропонуються сукні вечірні та для інших урочистостей.

Моделі одягу розроблені художниками України, українських діаспор Америки та Канади, вперше були надруковані на сторінках журналів “Краса і мода” (Донецького та Київського Будинків моделей одягу) і “Наше життя” (Союз Українок Америки). Книжка буде цікава як для починаючих майстринь, так і для тих, хто вже має значний досвід.

Читати далі »

Майстер Микола БУДНИК розповідає про виготовлення музичних інструментів – відео, 1993 рік


Дивитися на YouTube >>

Микола Будник, цехмайстер Київського Кобзарського Цеху, розповідає про виготовлення музичних інструментів. Відеозапис зроблено 1993 року в цеховій майстерні, м.Ірпінь під Києвом. Розмову веде Василь Хитрук, участь у зйомці – Василь Музика.

Сайт про БАНДУРКУ – мамаївську кобзу: bandurka.etnoua.info

bandurka.etnoua.info

Скріншот сайту Нарешті маємо вже цілий сайт, присвячений мамаївському інструментові – вельми цікавому явищу в українській традиційній культурі.

Бандурка – чи не найбільш уживаний побутовий музичний інструмент Центральної України, що існував у різних формах, але з єдиним строєм і єдиним завданням: грати ДО ВСЬОГО! До пісні, до танцю, до власного настрою, до кожної нагоди.

Тут знайдете все про неї: історію та документальні джерела, з якої бандурки починати, де її взяти, як настроїти, як грати

Докладніше >>

ЖИТТЯ МАМАЇВСЬКОЇ КОБЗИ, або ЩО ТАКЕ БАНДУРКА

Життя мамаївської кобзи Виставка під назвою “Життя мамаївської кобзи” триває у Музеї Івана Гончара за програмою “Кобзарської Трійці – 2015”, з 30 травня до 14 червня 2015 року.

Її експозиція відповідає на питання, куди подівся інструмент Козака Мамая – аналог сучасної гітари, і чому його місце в українській музичній традиції тривалий час залишалося вільним.

Справді, багата музична культура українців просто не могла бути позбавлена універсального побутового інструмента, розміри якого дозволяли б мати повноцінний бас і давати гарний супровід. Це був інструмент і до співу, і до танцю. Згадаймо Мамаєве: “Гей, бандуро моя золотая! Коли б до тебе дівчина молодая – скакала б, плясала б аж до лиха, що не один чумак одцурався б солі міха!..”

Звівши докупи історичні джерела, фольклорні записи початку 20-го століття і переконливу наукову гіпотезу 1970-х років, ми одержали цілісний, послідовний результат, який проілюстрували друкованими матеріалами, експонатами Національного музею народної архітектури та побуту України та окремими живими інструментами, позиченими у власників.

Читати далі »

Іван ПРИЖОВ про кобзарство – 1862 рік

І.Г.Прижов [1827–1885] Іван Гаврилович ПРИЖОВ [1827–1885] – російський публіцист, історик, етнограф. Автор робіт з історії народного побуту Росії й України. Найвідоміші праці присвячені історії шинкарства та жебрацтва.

Людина складної долі й високого інтелекту, Іван Прижов знав жебрацьке та пияцьке середовище зсередини, досліджуючи його не лише з архівних джерел, але й з власного досвіду спілкування. У своїх працях Прижов висловлював немало революційних на той час думок, зокрема порівнюючи народні традиції та менталітет в Росії і “в Украйні”.

Прикметною, зокрема, є праця І.Прижова “Нищие на святой Руси”, видана у Москві 1962 року. Другий її розділ, про жебраків-співців, значною мірою присвячений українській кобзарській традиції. Цитуємо сучасною мовою за виданням: И.Г.Прыжов. Нищие на святой Руси. – Москва, 1862. – С.8-51. Виділення кольором – наше (Студія МИ).

Читати далі »

Кобзарський цех, програма “ОБРЯДОВЕ КОЛО” – 2000

Стор. 1 Стор. 6

Творче об’єднання “Київський кобзарський цех”: Програма “Обрядове коло” / Буклет; українською та англійською мовами. – Київ, 2000. – 8 с., іл.

Добре пам’ятний проект Кобзарського цеху, що завершився виставкою музичних інструментів у приміщенні Центру сучасного мистецтва “Совіарт”, Київ, вул. Костьольна, 10.

Читати далі »

Віктор Захарченко й пісні Кубані: з архівних матеріалів

Катерина МІЩЕНКО

Іван Гончар і Віктор Захарченко Кожен, мабуть чув спів уславленого Кубанського козачого хору. Нещодавно цей колектив відсвяткував своє 200-річчя, і останні сорок років ним керує Віктор Захарченко – людина з гарячим серцем, над усе залюблена в народні пісні чорноморських козаків.

Слава й мистецькі звершення хору – це лише маленька частка величезної людської праці, глибоко закоріненої в традиційний народний спів Кубані. Кожна пісня проходить тут свій шлях: від глибин народної свідомості через фольклорний запис – до обробки й сценічного втілення для колективу. Співаки-професіонали вчаться безпосередньо з народних джерел, подорожуючи по станицях і переймаючи пісні від місцевих співочих гуртів. Усвідомлюючи важливість народного побутового співу для життя кубанців, Віктор Захарченко працює не лише на відтворення, але й на продовження традицій, інтенсивно навчаючи цьому й молодь…

Читати далі »

Сторінка123456