З 22 червня до 28 липня 2013 року Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” у рамках VI Всеукраїнського фестивалю епічної традиції “Кобзарська Трійця – 2013” проводив виставку “Микола БУДНИК – майстер, художник, поет” до 60-річчя з дня народження Миколи Петровича Будника [1953 – 2001].
Ця виставка – зустріч із світлою пам’яттю, яку лишив по собі видатний майстер музичних інструментів, художник, поет, зберігач і співотворець українського епосу, багаторічний цехмайстер Київського Кобзарського Цеху.
Розлетілися по світу Будникові бандури, кобзи, ліри, гусла – лише невеличку частку зроблених ним інструментів пощастило зібрати на цій виставці. Живе дерево з його рук і нині дзвенить піснями й танцями, збираючи довкола себе вдячних слухачів.
Тонкі прозорі акварелі Миколи Будника – художника вражають філософським сприйняттям світу й символічністю мистецьких та світоглядних концепцій. А його поезії, натхнені баченням Дива серед сірих буднів і Всесвіту в звичному довкіллі, здавна ставали афоризмами для тих, хто його знав.
Тож дивимося, слухаємо й відчуваємо сьогодні срібні струни, лагідні барви, пісню і слово, що стали продовженням українських мистецьких традицій…
НАРОДНИЙ МАЙСТЕР І БАНДУРИСТ
(анотація до виставки)
Михайло ХАЙ,
доктор мистецтвознавства
Психологізм і семантична конкретика Будникових образів майже завжди настільки зримі і вражаючі, що за їх художньою філософічністю, рельєфністю неодмінно розумієш живу сутність. її бачиш, чуєш і відчуваєш так безпосередньо, ніби живеш і переживаєш разом з ним усі колізії оповідуваного і сповідуваного. Його виконання − то не музичний образ, одягнутий в прокрустове ложе музично-ритмічної форми, а радше спосіб розмови з слухачем, суцільний і органічний речитатив-сповідь, який триває доти, аж поки з обох боків не виникає відчуття цілковитого порозуміння та вдоволеності від мовленого і оспівуваного.
Інструментальні перегри і “мережанки” М.Будника − це своєрідні філософські “післясловія”, які ніби довершують недомовлене словом. То з неперевершеною віртуозністю, то з виваженою лапідарно-економною точністю вони наголошують кожен мотив, кожен звук.
Окремо треба було б говорити про характер і тембр Будникової мелорецитації й про щирість тихого, немовби “не від світу цього” його голосу. А візуальний образ Будника, за влучним спостереженням учня і побратима Олеся Смика (в миру − Олеся Саніна), фіксувався нечітко й не експонувався фото- та відеотехнікою, як і жоден найдосконаліший аудіозапис не спроможний зафіксувати й передати усієї магії й характерності мовленого Будинкового мистецького слова. Його зримий образ, м’яка й невимушена манера руху і поведінки − це образ людини-Характерника, від якої повсякчас віяло непереборним прагненням дії, світлою енергетикою Добра. А зроблені його невтомними руками гуслі, бандури, кобзи і ліри несуть й нестимуть далі цей дух нащадкам.
Кожен із згаданих стильових пластів Будникового репертуару заслуговує окремого детального розгляду. Наша ж мета − допомогти слухачеві почути Будника як цілісне і непересічне явище нашої традиційної культури, як феномен, що навіть в годину трагічного герцю із силами зла, випромінює тепло і світло воістину християнських чеснот, м’якість і щиру безпосередність його серця.
Грає і співає Микола БУДНИК:
ОЙ МОРОЗЕ, МОРОЗЕНКО (історична)
ПРО БОНДАРІВНУ (історична)
Микола БУДНИК,
з буклета (pdf) до виставки “Прощання з кометою”,
Київ, Музей Івана Гончара, 1997 р.
Я вважаю себе епічним співцем. Це в першу чергу, бо маю такі потреби – бачити чітко речі, організовані серцем. Перед собою маю бачити шляхетний колорит здалеку і зблизька…
Витягую воза своєї справи з обставин занедбання. Втікаю у колір, як колись у глинище від родини, школи, худоби…
Я кольором поживу трішки і дзвін цвіркунів відлуню струнами, щоб весело вам було побачити моє імпровізоване нині кредо…”
Світлини виставки, художніх робіт та інструментів: Назар БОЖИНСЬКИЙ, Анатолій ЗАЇКА, Іван КУШНІР, Михайло МАТІЙЧУК, Катерина МІЩЕНКО
Скільки бандур, кобз і лір пішло у світ з легкої руки пана Миколи – не знав, мабуть, і він сам. Деяким із них судилася світова слава в руках відомих людей. До ювілейної виставки Музей прагнув зібрати їх якомога більше, і ми щиро вдячні тим господарям, які відгукнулися на цю нагоду.
Музичні інструменти майстра Миколи БУДНИКА для експонування на виставці надали:
- Харківський національний університет мистецтв ім.І.Котляревського
- Едуард ДРАЧ, лауреат І фестивалю “Червона Рута”, Заслужений працівник культури України (Київ)
- Тарас КОМПАНІЧЕНКО, Заслужений артист України, керівник ансамблю “Хорея Козацька” (Київ)
- Володимир КУШПЕТ, викладач Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва, один із засновників відомого ансамблю “Кобза” (Київ)
- Лідія ЛИХАЧ, директор видавництва “Родовід” (Київ)
- Тарас СИЛЕНКО, Заслужений артист України (Київ)
- Кирило СТЕЦЕНКО, Заслужений артист України, лауреат всеукраїнських та всесоюзних конкурсів скрипалів, доцент, завідувач кафедри Київського національного університету культури і мистецтв України (Київ)
- Кость ЧЕРЕМСЬКИЙ, Заслужений працівник культури України, кандидат мистецтвознавства (Харків)
Персональні подяки за організаційне сприяння:
- Ярині РОМАНЮК (Харків)
- Назару БОЖИНСЬКОМУ (Харків)
- Василеві КИРИЛИЧУ (Дрогобич)
Майже всі експонати виставки звучать і нині. Окремі потребують реставрації. Але багато витворів майстра сьогодні ще тихо живуть по людських оселях, чекаючи свого часу, щоб вийти на світ Божий.
Варто згадати ще про кілька знаних у світі інструментів, які не побували на цій виставці, але можуть бути долучені до неї “віртуально”.
Так, наприклад, передостання бандура, зроблена Миколою Будником у 1998 році, помандрувала до Сполучених Штатів разом із відомим бандуристом Юліаном КИТАСТИМ.
Пан Юліан записав ряд творів із цим інструментом. Один із них дав назву альбому: “Black Sea Winds” – “Вітри Чорного моря” (mp3):
Одна з давніших бандур Миколи Будника живе на Кубані. Її господар – керівник славнозвісного Кубанського Козачого Хору Віктор ЗАХАРЧЕНКО. І на обкладинці подвійного аудіоальбому хору, виданого в 2006 році, бачимо саме цей інструмент…
Інша бандура пана Миколи зробила значну музейну “кар’єру”: вона є змістовим центром експозиції “Тарасової світлиці” в Шевченківському Національному заповіднику, м.Канів.
Відео з відкриття: