Новини

Перша постійна експозиція Музею Івана Гончара: 2004−2018 − ФОТО, 3D-панорами

Фрагмент експозиції Музеї теж мають свою історію. Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” цього року відзначив чверть століття у державному статусі. І наче тільки вчора перерізали стрічку на відкритті нашої першої постійної експозиції…

Це був День Незалежності 2004 року.

Співробітники Музею пам’ятають, як це було непросто − спершу домогтися відселення гуртожитку Міноборони з музейних приміщень, потім організовувати та відбувати ремонтні роботи… І коли їх було завершено, розпочалася чи не найбільш творча частина традиційної музейної роботи − створення нового обличчя Музею Івана Гончара.

Continue reading “Перша постійна експозиція Музею Івана Гончара: 2004−2018 − ФОТО, 3D-панорами”

Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА: традиційні народні музичні інструменти”

Афіша виставки

Катерина МІЩЕНКО

З 7 до 30 червня 2014 року в Музеї Івана Гончара діяла виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА” – народні музичні інструменти з фондових збірок Національного музею народної архітектури та побуту України і Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”. Пропонуємо вашій увазі її віртуальну версію.

Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА” ілюструє основи громадської музичної культури українців. Троїста музика у традиційному складі була поширена по всій території України – маючи, проте, свої регіональні відмінності у кожному краю.

Традиційні інструменти троїстої музики – скрипка, цимбали, бас і/або ударні – бубон чи барабан з тарілкою. На Гуцульщині з 19-го століття до “капели” додавали також “флоєрку” чи “фрілку” – сопілку без денця. Для всіх інших територій України сопілка у складі музик є відносно пізнім явищем.

Continue reading “Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА: традиційні народні музичні інструменти””

Ігор Шрамко про народну скрипку в Україні

Скрипки з Гуцульщини, 20 ст.

За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.

Скрипка, що в Карпатах називається “гуслі”, має в Україні давні традиції виробництва, власну термінологію частин інструмента та способів гри, що разом з етимологією слова, яким названо інструмент, вже дає підстави говорити не про запозичення його у інших народів. Це, однак, ніяк не виключає, можливостей впливу на розвиток її форми у пізніші часи італійських конструкцій, що стали класичними (цікаво відмітити “східний” завиток голівки італійських скрипок).

Один з найулюбленіших народних інструментів і обов’язковий (майже завжди головуючий) учасник багатьох ансамблів, які супроводжують дійства громадського та особистого характеру, скрипка надзвичайно широко використовується й для сольного виконавства, форми якого часом надзвичайно складні і своєрідні (зафіксовано існування сюїт-поем). Вже у ХVІ ст. документально підтверджено існування скрипалів-професіоналів, які по багатьох містах були об’єднані у цехи.

Continue reading “Ігор Шрамко про народну скрипку в Україні”

Ігор Шрамко про українські цимбали

Цимбали. Кін.19 − поч.20 ст.

За авторськими публікаціями Ігоря Шрамка 1970-80-х років:
“Українські народні музичні інструменти в МНАП УРСР”, “Каталог виставки українських народних музичних інструментів та матеріалів з історії музичного побуту Української РСР”.

ЦИМБАЛИ […] представлені усіма нині відомими різновидами, три з яких виявлено нами.

Найдавніший різновид побутує нині у Воловецькому районі Закарпатської обл. Мають вони усього шість бунтів струн (по три у бунті), які дають чотири тони квінтового кола і строяться за скрипкою (яку там називають “гуслі”). Такі цимбали вживаються лиш у реґіональному ансамблі, який складається з скрипки, баса і цимбал, де виконують функцію ударних та посилюють гармонічну визначеність виконуваних на скрипці мелодій. Цікаво відзначити, що конструкція цих цимбал подібна до конструкції гуслів, які знайдені нами на Дніпропетровщині.

Continue reading “Ігор Шрамко про українські цимбали”

Ігор Шрамко про бас (баси, басолю) в Україні

Баси. 20 ст.

За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.

Бас (баси, басоля) віддавна відомий в Україні як ансамблевий інструмент і досі звучить у всіх регіонах крім, хіба що, Півдня республіки.

Залежно від соціально-естетичних регіональних уподобань він був більше або менше своєї середньої величини, котра, як і форма інструменту,
близька до віолончельної. За тими ж причинами на басу грали лише щипком, смичком, тростю, або навіть поєднуючи ці способи гри (як, наприклад, у Путильському районі Чернівецької обл.).

Стрій трьох (іноді чотирьох) струн інструменту квартовий або квінтовий. Стрій басів з Половецького р-ну Закарпатської обл., на яких грають смичком, цілком подібний до строю древньоруських гудків: дві струни в унісон, а третя на квінту вище. В разі використання чотирьох струн (як то є у придбаного нами баса), одна з них дає октаву до основного тону.

Continue reading “Ігор Шрамко про бас (баси, басолю) в Україні”

Ігор Шрамко про українські ударні інструменти

Барабан (бубен). 20 ст.

За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.

Мембранофони та ідіофони. […] Барабани [з Карпат], що мають місцеву назву “бубен”, представляють собою відому всьому світові конструкцію двосторонніх барабанів.

[Так, наприклад,] “бубен”, роблений у Межигірському районі Закарпатської обл., має діаметр 46 см і ширину обруча 35 см, а роблений у Воловецькому районі Закарпатської обл. відповідно 49 см і 20 см. На обох інструментах зверху закріплено металеву тарілку (відповідно 35 см і 23 см у діаметрі), на якій грають залізним прутиком. На межигірському бубні шкіра з однієї сторони має шкіряний покров висотою десь 0,5 см.

Continue reading “Ігор Шрамко про українські ударні інструменти”

Ігор Шрамко про українські духові інструменти

Вівчарські роги

За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.

 Вступ

Про існування в Україні аерофонів у найдавніші часи свідчать не лише результати археологічних досліджень (відомі знахідки рогів, різноманітних сопілок, свистунів (окарин) та ін.), але й той факт, що назви свирілі, труби, сурми, дуди, сопілки, трембіти стрічаємо у нашій народній обрядовій поезії язицьких часів, у записах дипломатів та мандрівників.

Загальновідомі свідчення арабського купця X ст. Ібн-Даста, який говорить про існування у слав’ян духового інструменту “у два лікті довжиною”, часто стрічаємо у пам’ятниках нашої писемності 10-13 ст. назви “труби”, “сурни”, “сопели”, “свирели”, “козиці” − музичних духових, вживаних у війську, у побуті народу (зокрема, вживаних професійними музиками – “свирцями”, “сопельниками”).

Continue reading “Ігор Шрамко про українські духові інструменти”

Ігор Шрамко про колісну ліру в Україні

Колісні ліри. Поч.20 ст.

За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.

Лірою, а по деякий регіонах “кобзою”, “релею”, “рилею” (а то й “поросям” − то вже шуткуючи, напевно) в Україні називали струнно-клавішно-смичковий інструмент із скрипкоподібним резонатором, розмір якого у залежності від бажаної сили звучання міг сягати віолончельного (такий інструмент зберігається у Мелітопольському краєзнавчому музеї).

Струни інструмента (буває їх три або чотири) одночасно приводяться у коливання натертим живицею коліщам, яке розміщено до них перпендикулярно, лаштовано у корпусі резонатора і обертається виконавцем ручкою. На одній із струн (або двох при чотириструнній конструкції) клавішами (буває їх від 3 до 15), розміщених на корпусі резонатора, виконується мелодія, інші звучать постійно квінтою й октавою до першої струни.

Здавна відомий нашому народу інструмент цей у різних регіонах мав різне значення у музичному побуті, і, можливо, саме він здібний яскраво ілюструвати залежність величини і форми резонатора, кількості струн, декору і т.п. від соціально-естетичної функції інструменту. Це підтверджується як результатами експедиційних опитів, так і зібраними у наших фондах [НМНАПУ] експонатами.

Continue reading “Ігор Шрамко про колісну ліру в Україні”

Ігор Шрамко про бандурку

bandurka.etnoua.info Козак Мамай. І пол.19 ст. Ручні баси. ХІХ ст.

За публікацією: Ігор ШРАМКО. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР [Фрагмент статті] / Традиційна бандура: минуле, сучасне, майбутнє // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Київ: НЦНК “Музей Івана Гончара”, 2016. – С.199-214. – PDF.

Пропонована стаття – один з розділів ґрунтовного огляду збірки музичних інструментів Національного музею народної архітектури та побуту України – написана у 1970-ті роки, але нині офіційно публікується вперше. Її автор, Ігор Костянтинович ШРАМКО [1938–2010] протягом тривалого часу збирав і опрацьовував цю колекцію. Виділення в тексті зроблені нами.

Читати далі »

“Сєдовський” колядницький гурт в Ірпіні, Щедрий вечір 1998 року – АУДІО!

Колядки на сцені Цей запис давно вже чекав доброї нагоди, щоб вийти в люди :)

Одного разу – 1998 року – на Щедрий вечір “сєдовці” поїхали до Ірпіня. Гурт був чималий, десь до двох десятків хлопців і дівчат. Хлопці належали до Київського Кобзарського Цеху, дівчата були стихійно приєднані до колядувань кілька років тому.

Щедрували у пана Миколи Будника, до хати-майстерні якого всі приходили, як до себе додому; потім пішли по місту. Побували у Перехожуків, їхніх сусідів, заходили ще кудись, і ще…

Нарешті вже глибокої ночі повернулися в майстерню і порозсідалися, хто де зміг, у першій прохідній кімнатці біля кухні – на лавах, стільцях, хтось у коридорі, а хтось і в сінях на верстаку. Випили густого “будниківського” чаю з чим Бог послав, а далі Іван витяг диктофона і сказав:

– А тепер співаємо все підряд – ось сюди!..

Continue reading ““Сєдовський” колядницький гурт в Ірпіні, Щедрий вечір 1998 року – АУДІО!”