Позначка: Кобзарський цех

За публікацією: Вересаївська кобза / Едуард Драч // Газета “Новий шлях” (“New Pathway”). – Канада, Торонто. – 1995. – №3. – 21 січня. – С.9. – pdf.

Ця невеличка стаття була віднайдена Назаром Божинським у архіві Миколи Будника, збереженому в НЦНК “Музей Івана Гончара”. На той час це була дуже важлива публікація – і насамперед тому, що належить талановитому музикантові-практику, здатному оцінити нововідтворений маловідомий інструмент з виконавського погляду…

Відтоді минуло майже три десятиліття. Вересаївська кобза посіла своє незаперечне місце в культурному та інформаційному просторі України – і не в останню чергу завдяки музичному доробку Едуарда Драча, який оприлюднив на різних сценах ряд яскравих самобутніх творів у супроводі давнього, позачасового для України інструмента. Запозичивши його від знаменитого кобзаря – носія епічної традиції, сучасні музиканти значно розширили сферу побутування вересаївської кобзи. Але матеріал, опублікований колись у канадській газеті, досі лишається актуальним – тим паче, що пісенно-музична творчість автора статті й донині його підтверджує.

Continue reading “Вересаївська кобза – Едуард ДРАЧ, 1995” →

…або, як її ще тоді називали, “сєдовська пісочниця” – хто був, той не забуде! :)

●  Корисні посилання

В історії Київського Кобзарського Цеху звіринецька (“сєдовська”) майстерня передувала ірпінській. У середині 1980-х Микола Будник із друзями винайняли маленьку хатинку в Києві на печерському Звіринці (пров.Сєдовців, 8а), щоб там майструвати і, за потреби, жити. Коли ж на початку 1990-х меценат Володимир Кашицький придбав для цехового товариства половину хати в Ірпіні, Будник і актуальні його учні переселилися туди. Відтоді звіринецька майстерня гостинно приймала всіх, хто майстрував уже самостійно. Основними захопленнями тут були традиційні кобзарські музичні інструменти, шахи, іноземні мови і “злам стереотипів”. А десь улітку 1994 року поміж хлопцями завелися дівчата – і народні календарні свята…

Continue reading “Звіринецька майстерня Київського Кобзарського Цеху, 1990-і” →

Цей запис давно вже чекав доброї нагоди, щоб вийти в люди :)

Одного разу – 1998 року – на Щедрий вечір “сєдовці” поїхали до Ірпіня. Гурт був чималий, десь до двох десятків хлопців і дівчат. Хлопці належали до Київського Кобзарського Цеху, дівчата були стихійно приєднані до колядувань кілька років тому.

Щедрували у пана Миколи Будника, до хати-майстерні якого всі приходили, як до себе додому; потім пішли по місту. Побували у Перехожуків, їхніх сусідів, заходили ще кудись, і ще…

Нарешті вже глибокої ночі повернулися в майстерню і порозсідалися, хто де зміг, у першій прохідній кімнатці біля кухні – на лавах, стільцях, хтось у коридорі, а хтось і в сінях на верстаку. Випили густого “будниківського” чаю з чим Бог послав, а далі Іван витяг диктофона і сказав:

– А тепер співаємо все підряд – ось сюди!..

Continue reading ““Сєдовський” колядницький гурт в Ірпіні, Щедрий вечір 1998 року – АУДІО!” →

Ця лекція про народні календарні свята відбулася 21 вересня 2017 року у Центрі культури та мистецтв НТУУ “КПІ” під час освітнього заходу Університету клубного працівника, організованого Київським міським центром народної творчості та культурологічних досліджень (cnt.kiev.ua). Її метою було представлення аудиторії культпрацівників методичної онлайн-публікації “Український рік: свята, що нас об’єднують”.

Тривалість − 40 хвилин. Розповідає старший науковий співробітник Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара” Катерина Міщенко. У кінці коментує директор Київського міського центру народної творчості та культурологічних досліджень п.Микола Пересунько.

Слухати (mp3):

Сьогодні не всі беруться пекти власну паску до Великодня. Побутує думка, що пекти паску − це ооооой яка довга історія: поки вимісиш, поки виворожиш усе за складним рецептом, то ніби й дня вже немає.

Минулого року я радісно зламала для себе цей стереотип, приготувавши паску за рецептом загальної куми Студії “МИ” − Люди Іваницької-Коваленко, яка є значним кулінарним авторитетом у нашому товаристві. Кума, в свою чергу, вдало запозичила його у себе на Дніпровщині. Випробувавши безліч різних способів приготування пасок, вона стверджує, що ця − найсмачніша й найпростіша водночас. Після самостійної спроби я цілком з цим погоджуюся.

Паска виходить ДУЖЕ СМАЧНА, тісто пухке й трошки вологувате, довго не черствіє. Рецепт абсолютно простий, доступний людям без великого кулінарного досвіду. До речі, ця простота й відсутність “хімічних” складових − найкращі ознаки традиційної народної страви. Та й часу це займе зовсім небагато − ось спробуйте! ;)

Continue reading “Найкращий рецепт ВЕЛИКОДНЬОЇ ПАСКИ! :)” →

Програма про звичаї українців, пов’язані з передднем Різдва, створена Національною телекомпанією України спільно з Українським центром народної культури “Музей Івана Гончара” (2002). Учасники програми – Петро Гончар, Ніна Матвієнко, Олена Чебанюк, Олена Мочернюк, родина Компаніченків та колядницький гурт Київського Кобзарського Цеху – розповідають про покуть, дідух, святкові страви, колядування та спадкоємність народних традицій.

Автор програми – старший науковий співробітник УЦНК “МІГ” Ярослава Музиченко.
Ведуча – заступник директора УЦНК “Музей Івана Гончара” з наукової роботи Тетяна Пошивайло.
Режисер – Людмила Вітковська.
 

Дивитися/завантажити на Vimeo »

Микола Будник, цехмайстер Київського Кобзарського Цеху, розповідає про виготовлення музичних інструментів. Відеозапис зроблено 1993 року в цеховій майстерні, м.Ірпінь під Києвом. Розмову веде Василь Хитрук, відео – Анатолій Богород, участь у зйомці – Василь Музика.

Катерина МІЩЕНКО

Виставка під назвою “Життя мамаївської кобзи” триває у Музеї Івана Гончара за програмою “Кобзарської Трійці – 2015”, з 30 травня до 14 червня 2015 року.

Її експозиція відповідає на питання, куди подівся інструмент Козака Мамая – аналог сучасної гітари, і чому його місце в українській музичній традиції тривалий час залишалося вільним.

Справді, багата музична культура українців просто не могла бути позбавлена універсального побутового інструмента, розміри якого дозволяли б мати повноцінний бас і давати гарний супровід. Це був інструмент і до співу, і до танцю. Згадаймо Мамаєве: “Гей, бандуро моя золотая! Коли б до тебе дівчина молодая – скакала б, плясала б аж до лиха, що не один чумак одцурався б солі міха!..”

Звівши докупи історичні джерела, фольклорні записи початку 20-го століття і переконливу наукову гіпотезу 1970-х років, ми одержали цілісний, послідовний результат, який проілюстрували друкованими матеріалами, експонатами Національного музею народної архітектури та побуту України та окремими живими інструментами, позиченими у власників.

Continue reading “ЖИТТЯ МАМАЇВСЬКОЇ КОБЗИ, або ЩО ТАКЕ БАНДУРКА” →

Іван Гаврилович ПРИЖОВ [1827–1885] – російський публіцист, історик, етнограф. Автор робіт з історії народного побуту Росії й України. Найвідоміші праці присвячені історії шинкарства та жебрацтва.

Людина складної долі й високого інтелекту, Іван Прижов знав жебрацьке та пияцьке середовище зсередини, досліджуючи його не лише з архівних джерел, але й з власного досвіду спілкування. У своїх працях Прижов висловлював немало революційних на той час думок, зокрема порівнюючи народні традиції та менталітет в Росії і “в Украйні”.

Прикметною, зокрема, є праця І.Прижова “Нищие на святой Руси”, видана у Москві 1962 року. Другий її розділ, про жебраків-співців, значною мірою присвячений українській кобзарській традиції. Цитуємо сучасною мовою за виданням: И.Г.Прыжов. Нищие на святой Руси. – Москва, 1862. – С.8-51. Виділення кольором – наше (Студія МИ).

Continue reading “Іван ПРИЖОВ про кобзарство – 1862 рік” →

Творче об’єднання “Київський кобзарський цех”: Програма “Обрядове коло” / Буклет; українською та англійською мовами. – Київ, 2000. – 8 с., іл.

Добре пам’ятний проект Кобзарського цеху, що завершився виставкою музичних інструментів у приміщенні Центру сучасного мистецтва “Совіарт”, Київ, вул. Костьольна, 10.

Continue reading “Кобзарський цех, програма “ОБРЯДОВЕ КОЛО” – 2000″ →