За статтею: Михайло МАТІЙЧУК, Володимир МОГИЛЕВСЬКИЙ. Метаморфози з портретом Катерини ІІ // Журн. Образотворче мистецтво. – 2008. – №1. – С.132-133.
Ні для кого не є таємницею, що народний майстер нерідко користується зразками, створеними професіоналами, “перелицьовуючи” їх на власний смак.
З одного боку, маємо відлуння багатовікової традиції мистецької творчості, що сягає корінням у дохристиянську та християнську Київську Русь, коли майстер-іконописець чи ремісник-прикладник працювали “за зразками та списками”. З другого − ми маємо приклад “позитивного курйозу”, коли народний майстер, сам того не відаючи, керується одним із постулатів професійної творчості, що його можна сформулювати як “додай своє”.
Мимоволі згадується розповідь письменника Сергія Гречанюка, якому випало щастя супроводжувати по Волині світлої пам’яті доктора архітектури Григорія Никоновича Логвина, коли останній збирав матеріали для своєї, нині хрестоматійної для архітекторів та художників і мистецтвознавців книжки “По Україні”. Вважаємо за потрібне навести витяг з розповіді:
“Заночували в якомусь селі (точну назву не пам’ятаю) у Камінь-Каширському районі”. Повечеряли з господарем. Розгледівшись у господі, побачили на стіні народну картину невідомого майстра приблизно середини XIX ст. “Святий Ієронім в пустелі”. Робота привернула увагу не стільки професійним виконанням, скільки майже дитячою наївністю та безпосередністю мислення художника. Напівграмотний поліський маляр ще якось міг уявити собі, що пустеля − це пісок, вифарбувавши землю в жовтий колір. Однак практичний селянський розум ніяк не міг погодитися з тим, щоби такий шанований святий, учена людина, міг харчуватися сараною − одвічно запеклим ворогом хлібороба. Але щось Ієронім навіть у пустелі мусив же їсти. Не єдиним же хлібом духовним він харчувався… Проблему “харчування” святого маляр вирішив своєрідно, написавши поруч із його зображенням “натюрморт” з продуктів, що їх вживав сам: окраєць хліба, шматок сала і три чорних редьки…”
Майже аналогічну ситуацію спостерігаємо в народній картині “Катерина II” (іл.1).
Композиція лицьового боку оригіналу може розглядатися як різновид гравюри, де кожна складова несе повне змістове і символіко-алегоричне навантаження (йдеться ж бо про державний грошовий знак, де окремі деталі мають розкривати сутність діянь та великих справ портретованого й водночас презентувати велич держави, яка використовує його у фінансовому обігу). Відтак чоловіча постать у стегновій пов’язці з мечем і своєрідним “букетом” з лаврового листя у правій руці та з притиснутою до грудей лівою рукою символізує військову могутність Російської імперії, бойові звитяги та перемоги, вірність трону. Овальне обрамлення з лаврового листя портрета імператриці символізує її славу державотворця. Маскарон Меркурія, покровителя торгівлі, символізує розквіт держави, а ріг достатку у правій верхній частині композиції − добробут, багатство та процвітання, досягнуті Росією за часів правління Катерини II.
Що ж до мотивації звернення народного майстра до образу Катерини II, то сумнівно, щоб автор картини відчував благоговійний пієтет до особи, яка закріпачила остаточно українських селян і зруйнувала гніздо козацької вольниці − Запорозьку Січ. В усякому разі імперські атрибути на картині фактично відсутні − за винятком держави у верхній частині обрамлення. Красномовним свідченням є також і зображення надгробного козацького хреста в лівій частині композиції. Але це вже може бути темою окремої розмови.
Стаття “Метаморфози з портретом Катерини ІІ” − PDF − 2,38 Mb
Стаття “Метаморфози з портретом Катерини ІІ” − DJVU − 274 Kb
