Традиційні музичні інструменти Руси-України: Буклет виставки. − Київ, 1998. 12 с., іл. − PDF.
Збіговисько зір на небі й добра воля багатьох людей навесні 1998 року вперше оприлюднили для громадськості великий і цікавий доробок Київського Кобзарського цеху, і зокрема школи майстра Миколи Будника.
Про цю пам’ятну для нас подію − виставку традиційних кобзарських музичних інструментів у галереї “Триптих”, що на Андріївському узвозі, лишилося багато матеріалів: світлин, текстів, споминів. А ще − оригінальний буклет “Традиційні музичні інструменти Руси-України”…
Публікуємо тут прес-реліз, текст про інструменти українською та англійською мовами та PDF-версію буклета.
ВИСТАВКА “ТРАДИЦІЙНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ РУСИ-УКРАЇНИ”
(прес-реліз від Ярослави МУЗИЧЕНКО)
“В історії існує дуже небагато прецедентів, коли держава настільки хотіла керувати щоденним життям народу, що було створено цілковито альтернативну культуру. У творі Платона “Республіка” Сократ пропонує такий ступінь контролю, який наближується до того, що існував у Радянському Союзі. Сократ каже, що музика народу завжди відображає політичне здоров`я держави, а тому треба управляти музикою і музичними обрядами. Треба заборонити деякі лади і певні музичні інструменти. Треба підкреслити і підтримати музику, яка найкраще славить державу. Крім того, Сократ стверджував, що передусім треба вигнати або знищити бардів, бо держава не може контролювати цю групу. Через майже дві тисячі чотириста років було дійсно знищено групу бардів − українські кобзарі та лірники”.
Вільям Нолл, науковий співробітник
Українського наукового Інституту Гарвардського університету;
протягом десяти років проводив дослідження серед сільських музикантів
України, Молдови, Польщі та Словаччини
Так, взимку 1934 року було влаштовано масовий розстріл кобзарів, скликаних до Харкова нібито на “зліт народних співців”. В новотвореній “українській радянській” культурі запанували величезні важкі бандури, які пропагувалися як єдино можливі і “справжні” та капели бандуристів. Злилися в одне поняття два різні музичні інструменти − бандура і кобза. Повністю замовчувалися торбан, ліра та інші інструменти. Поступово забувалися моральні засади і світогляд кобзарських об’єднань.
100-літньому ювілею Георгія Ткаченка була присвячена виставка “ТРАДИЦІЙНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ РУСИ-УКРАЇНИ”, яка експонувалася 8-15 травня 1997 р. у галереї сучасного декоративного мистецтва “Триптих”, що на Андріївському узвозі (авторський проект Івана КУШНІРА, розроблений спільно з Київським Кобзарським Цехом та Українською експериментальною лабораторією фольклору). Виставка стала першим кроком до повернення людям насамперед уявлення про традиційні українські музичні інструменти, силоміць вилучені з ужитку за радянського часу. Це, передовсім, кобза, народна бандура, торбан, ліра та споріднені з ними інструменти, які існували ще багато століть тому. Учні і послідовники Георгія Ткаченка переконані, що досконалість і простота традиційних інструментів поверне їм заслужене визнання.
На виставці були представлені експонати з колекції Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України, окремі інструменти, виготовлені майстрами Григорієм Нагнибідою та Василем Сніжним (які колись разом з Георгієм Ткаченком розпочинали справу відродження традиційних музичних інструментів) та нові інструменти, виготовлені учнями та послідовниками Ткаченка — майстрами Київського кобзарського цеху Миколою Будником, Олесем Смиком, Сашком Котом, Грицем Павліченком та іншими.
Переважна більшість музичних інструментів, представлених на виставці − не музейні експонати. Вони звучать на сцені, та все ж більше − в побуті. Поки діяла виставка, експоновані інструменти також щодня “сходили зі стін” і звучали для присутніх. Серед виконавців були Микола Будник, Володимир Кушпет, лірник Ярема, Михайло Хай, ансамбль давньої музики під керівництвом Костянтина Чечені та ін.
Перелік інструментів:
Гусла шоломовидні − “псалтиреві”
(майстер Микола БУДНИК, поч.1990-х рр.)
Гусла криловидні − “словіші”, реконструкція XIII ст.
(майстер Микола БУДНИК, поч.1990-х рр.)
Вересаївська кобза
(майстер Микола БУДНИК, 1994 р.)
Колісна ліра
(майстер Микола БУДНИК, 1997 р.)
Колісна ліра
(майстер Микола БУДНИК, 1995-96 рр.)
Колісна ліра
(майстер Микола БУДНИК, 1995-96 рр.)
Гудок половецький, реконструкція XIII ст.
(майстер Микола БУДНИК, 1996 р.)
Бандура
(майстер Сашко КІТ, 1992 р.)
Бандура
(майстер Григорій НАГНИБІДА, 1970-ті рр.)
Козацька бандура
(майстер Андрій КАБАЛЮК, бл.1975 р.)
Бандура
(майстер Ждан БЕЗВЕРБНИЙ, 1990-ті рр.)
Цимбали
(майстер Олексій ЛАВРСЬКИЙ, 1997 р.)
Гусла
(майстер Олексій ЛАВРСЬКИЙ, 1998 р.)
Ліра
(майстер Олексій ЛАВРСЬКИЙ, 1995 р.)
Бандура
(майстер Юрко КОЧЕРЖИНСЬКИЙ, 1992 р.)
Лютня
(майстер Вадим ШЕВЧУК, 1997 р.)
Понтійська ліра, Греція, XIX ст.; реставрація та реконструкція
(майстер Вадим ШЕВЧУК, 1996 р.)
Колісна ліра
(майстер Вадим ШЕВЧУК, 1991-93 р.)
Бандура
(майстер Сашко КІТ, 1992-93 р.)
Бандура
(майстер Василь БУЯНІВСЬКИЙ, 1990-94 р.)
Бандура
(майстер Василь БУЯНІВСЬКИЙ, 1996 р.)
Колісна ліра
(майстер Олесь СМИК, 1990-91 р.)
Торбан
(майстер Сергій ЖУК, 19… р.)
Бандура
(майстер Юрко КОЧЕРЖИНСЬКИЙ, 1993-94 р.)
Ребек
(майстер Сергій ЖУК, 1993 р.)
Бандура
(майстер Василь СНІЖНИЙ, 1970 р.)
Бандура
(майстер Павло ЗУБЧЕНКО, 1994 р.)
Мандола
(майстер Гриць ПАВЛІЧЕНКО, 1992 р.)
Кобза юнацька
(майстер Гриць ПАВЛІЧЕНКО, 1992 р.)
Козацька бандура
(майстер Гриць ПАВЛІЧЕНКО, 1992 р.)
Торбан, присвячений Гетьману Павлові Скоропадському
(майстер Гриць ПАВЛІЧЕНКО, 1995 р.)
Вересаївська кобза
(майстер Гриць ПАВЛІЧЕНКО, 1994 р.)
Про музичні інструменти до виставки − УКРАЇНСЬКОЮ:
Зовсiм небагато європейських народiв донесли до ХХ сторiччя свою традицiйну культуру в такому розмаїттi, як Україна. I, мабуть, жоден народ не зазнав такого послiдовного i масштабного винищення нацiональних надбань. За радянського часу iгнорувалися iстиннi мистецькi явища традицiйної народної культури; лише тепер ми маємо змогу повернутися до її скарбiв.
Народний музичний iнструментарiй України також вельми багатий i рiзноманiтний. Вiдомi у свiтi iнструменти, якi прийнялися на українському грунтi, – наприклад, скрипка – набули своїх виконавських традицiй i особливостей, багато в чому ще не дослiджених. Але наша виставка прагне представити якнайширшому колу глядачiв передовсiм тi iнструменти, якi за часiв тоталiтарного режиму були замовчуванi й iгнорованi, а також їх “родичiв” i попередникiв. Такими є, зокрема, “родини” – лютня, кобза i торбан; гудок, ребек i скрипка; гусла i бандура тощо.
Традицiйнi музичнi iнструменти України на сьогоднi є маловiдомим явищем. Навiть бандура – музичний символ України у свiтi – протягом останнiх десятилiть зазнала значних змiн.
Георгій Ткаченко (1898-1993), вiдомий бандурист i художник, вiдзначав спорiдненiсть традицiйної бандури з давнiми гуслами, зображення яких знаходимо на фресках часiв Київської Русi. Справдi, додати до гусел два-три баси, поставити iнструмент на колiнах вертикально, притиснувши до грудей – ось i матимемо бандуру. У пiзнiших бандурах було 5-6 басiв i 13-16 пристрункiв. Традицiйний – зiнькiвський, або харкiвський спосiб гри на бандурi передбачає можливiсть грати по всiх струнах обома руками, що дозволяє одночасно використовувати майже увесь дiапазон. Тим i вiдрiзняються повнозвучнi дзвiнкi акорди традицiйної бандури вiд звучання багатьох сьогоднiшнiх iнструментiв.
Бандуру часом називають ще й кобзою, забуваючи про те, що цi два iнструменти є цiлком рiзнi. Якщо бандура спорiднена з гуслами, то кобза – швидше з лютнею, адже струни на її грифi притискаються, i тримають її, як правило, пiд кутом – так, як i гiтару. Подiбними зовнi їх роблять форма i наявнiсть пристрункiв, хоча у кобзi їх значно менше – 3-8, а давнiшi iнструменти їх не мали зовсiм. Цi два iнструменти “до спiву” побутували у народi паралельно. Саме їх використовували для супроводу епiчних творiв народнi спiвцi-кобзарi. На виставцi представлена, зокрема, вересаївська кобза, реконструйована за описами М.Лисенка майстром М.Будником.
Торбан – iнструмент, спорiднений з бандурою i кобзою – побутував у 17-19 столiттях переважно серед козацької старшини та помiщикiв; оволодiти ним значно складнiше. Торбан має 25-60 струн; додаткова голiвка на грифi для контр-басiв розширює дiапазон звучання. Баси, як i у кобзi, притискаються на грифi, але велика кiлькiсть пристрункiв i спосiб гри наближає його до бандури. За переказами, на торбанi грав i Тарас Шевченко.
Ще один iнструмент, з яким ходили мандрiвнi спiвцi – лiра. Вiдома у Захiднiй Європi ще з 8-9 ст. колiсна лiра прийшла до України десь близько 15-16 ст. Лiрницька традицiя тiсно переплелася з кобзарською, частково запозичивши й репертуар кобзарiв. Але якщо бандуру й кобзу знала переважно Лiвобережна – Гетьманська Україна, то лiру – i Полiсся, й Карпати. Колiщатко у правiй частинi лiри вiдiграє роль безперервного смичка, видобуваючи звук з 2 – 4 струн. На однiй струнi – спiваницi – лiрник, перебираючи клавiшi пальцями лiвої руки, грає мелодiю, iншi ж – бурдоннi – дають постiйне звучання квiнти. (На фото – лiра, яка має двi спiваницi i двi бурдоннi струни.) На лiрi грали як духовнi псальми, так i епiчнi твори та свiтськi мелодiї, у т.ч. й до танцю. Хто хоч раз почув лiру, завжди безпомилково її впiзнаватиме.
У давнину по всiй Українi були поширенi цимбали. Вони входили до складу традицiйної троїстої музики найчастiше як акомпануючий iнструмент. Але, як зазначає М.Хай, якщо на Гуцульщинi, Бойкiвщинi та Захiдному Подiллi цимбалам частiше вiдводиться роль акомпанементу, то виконавська традицiя Надднiпрянщини має велику схильнiсть до сольної гри. Тому тут досить часто грали до танцю самi лише цимбали, або цимбали з бубном тощо. Традицiя виконавства на цимбалах на сьогоднi у Центральнiй Українi занепала, але у Карпатах i на Подiллi ще iснує, хоч i зазнає значних румуно-угорських впливiв.
Окрiм скрипки, яка з’явилася в Українi у 15-16 столiттях, здавна поширений був гудок – струнний смичковий iнструмент, який має 3 (рiдше – 4) струни. Стрiй гудка квартово-квiнтовий, мелодiя виконується на першiй струнi, друга й третя – бурдоннi, як у лiрi. Граючи, гудок тримають вертикально.
На виставцi є i спорiднений з гудком iнструмент – ребек, вiдомий у Європi з 10-11 ст. Ребек має 2-5 струн, настроєних у квiнту. Iнодi на грифi робили ладки. На ребеку грали лукоподiбним смичком, спираючи iнструмент на колiно або на плече, рiдше – упираючи його в груди. Ребек використовували у народному, придворному та церковному музикуваннi. З широкого вжитку вiн вийшов наприкiнцi 16 столiття.
До найдавнiших iнструментiв, якi побутували на територiї України, слiд вiднести також гусла. З часiв Київської Русi вони проiснували у побутi, iмовiрно, аж до 18-19 столiть, оскiльки ще П.Кулiш (1819-1897) згадував, що доводилося йому бачити спiвця-гусляра. Є три рiзновиди гусел: криловиднi, шоломовиднi та клавiроподiбнi. Останнi – стацiонарнi, прямокутної форми – були сконструйованi у 16-17 ст. на основi двох перших. На виставцi представленi криловиднi та шоломовиднi гусла. Основнi прийоми гри на цьому iнструментi – перебирання струн пальцями, удари по струнах i глiсандо – швидке проведення по струнах пальцем.
Переважна бiльшiсть iнструментiв, представлених на нашiй виставцi – не музейнi експонати. Вони звучать – i на сценi, i в побутi. Традицiйна бандура чи кобза й сьогоднi супроводжує нас у близьких i далеких мандрiвках, роздiляє з нами, як i багато столiть тому, радощi й журбу. На вечiрках срiбнодзвоннi цимбали досипають iскор пiд ноги танцюристам. А глибоке, неперервне звучання лiри ототожнюється в уявi з плиннiстю часу i всього земного, настроює на сприйняття вiчностi…
Винищуванi за тоталiтарного режиму традицiї поволi, але невпинно повертаються до життя. Сьогоднi вони – з нами, i день прийдешнiй має повернути їм заслужене визнання.
Упорядники вдячнi Миколі БУДНИКУ та Михайлові ХАЮ за використанi тут вiдомостi про народнi музичнi iнструменти.
5 травня 1998 року минає 100 лiт вiд дня народження засновника Київського кобзарського цеху – Георгiя Кириловича ТКАЧЕНКА. Все своє життя вiн присвятив справi збереження й вiдродження традицiйної бандури, глибоко осягнувши духовний змiст i значення цього явища. Учнi та послiдовники Георгiя Кириловича переконанi, що досконалiсть i простота ранiше замовчуваних традицiйних iнструментiв допоможе подолати штучнi перепони – потрiбен тiльки час i iнформацiйний простiр. Наша виставка – ще один крок до вiдновлення справедливостi.
Про музичні інструменти до виставки − АНГЛІЙСЬКОЮ:
(переклад Олександра КИСЛЮКА і Павла ЗУБЧЕНКА)
Only the few European nations brought upto the XX century their traditional culture in such variety as Ukraine. And probably no one of them suffered from such successive and standard destroying of the national riches (wealth). True artistic phenomena of the traditional national culture were ignored during the Soviet times; we can return to her treasures only now.
The Ukrainian folk music instruments are also quite rich and various. Known in the world instruments taken root in Ukraine’s area (for instance, the violin) got their own executive traditions and peculiarities, which haven’t been explored in plenty of aspects yet. But our exhibition aspires to present to the widest contingent of the onlookers the instruments which were ignored and concealed at times of Stalin’s government, and also their “relatives” and predecessor. There are such families…
Nowadays traditional Ukrainian musical instruments are little known phenomenon in the world. Even bandura, the musical symbol of Ukraine, has been changed during the centuries.
G.K.Tkachenko (1898-1993) is a well-known bandurist, famous painter and philosopher noted that traditional bandura and gusla are related to the instruments of the Kyiv Rus.
Indeed, if we add two-three basses to the gusla, take the instrument in vertical position on the knees and clasp to the chest – we shall have the bandura, told I.K.Tkachenko.
In the later models of bandura, there were 5-6 basses and 13-16 pre-strings (so called prystrunki).
The traditional method (mode) of bandura playing, the playing bandura foresees the possibility of playing by both hands, and it named Zinkiv or Kharkiv-mode. It enables (makes possible) to use the almost all compass at the same time. There are obvious differences between full-sounding chords of the traditional bandura and ringing of the many present-day (modern) instruments.
Some people think that the bandura and the kobza are the same instruments, but they are quite different. The bandura is related to the gusla, and the kobza is related to the lutnya, because the strings are pressed to its so called “neck” and the lutnya is kept with such a bent as the guitar. The shape and existing of the pre-strings make them similar to the guitar, though the kobza has far less pre-strings than the bandura, and more ancient instruments had no them at all. Both the kobza and the bandura existed in the sphere of the folk singers parallelly for accompaniment of singing. One of the instruments represented on the exhibition is “veresayivska kobza” reconstructed by master M.Budnyk according to Lysenko’s description.
The torban, an instrument which is related to the bandura and the kobza, was used to authorities and landlords in XVII-XIX centuries, and it is more difficult for playing. It has 25-60 strings; the additional heads for contr-basses on the “neck” broadens (widens) the compass of sounding.
The basses are pressed to the “neck” like in the kobza, but a great number of pre-strings and the way of playing make it approximated to the bandura. As legends go, Taras Shevchenko played the torban.
The lyra is one of the instruments with which wandering singers traveled. The wheel lyra, known in Western Europe from VIII-IX centuries, has reached Ukraine at about XV-XVI centuries. The lyrists’ tradition combined close to the kobzarists’ having borrowed partially the repertoire of the kobzari. The bandura and the kobza were known mainly in Livoberezhna Hetmanska Ukraine, and the lyra – in Poland and the Carpathian Region. The wheel in the right part of the lyra is used as a continuous bow, in such a way it makes 2-4 strings sounding. A lyrist plays a melody by pressing keys with his fingers of the left hand at the string called “spyvanitsya”, the others (burdon strings) make the continuous sounding of quinta.
(Here is the photo of the lyra which has 2 spyvanitsyas and 2 burdon strings.) The spiritual psalms, epic works and secular melodies were played with the lyra. If someone has heard the lyra at a time, he will always recognize it faultlessly.
At the ancient times tsimbals were extended all over Ukraine. They were included to the staff of the traditional troyista music as the accompanying instrument much more frequently.
Mykhailo Khai, a folklorist, doctoral candidate, admits that the role of accompaniment is given to tsimbals in Mykolayivshchyna, Boykivshchyna, Western Podillya and Naddnipryanshchina’s executive tradition approaches to solo playing. The tsimbals with the tamburine (called buben) or the tsimbals only played for dancing rather often. Up-to-date tradition of playing the tsimbals has been neglected in the Central Ukraine, but it is still existing in the Carpathians and Podillya, through it is influenced by Rumanian-Hungarian traditions.
Except the violin, that appeared in Ukraine in XV-XVI centuries, the hudok was extended long before. It is a stringed bowed instrument that has 3 (rarely 4) strings.
The musical order of the hudok is quarta-quinta, the melody is performed at the first string, the second and the third ones are burdons, like the lyra has. When gudok is played, it is kept vertically.
The gusla is also one of the most ancient instruments which were used at Ukraine’s territory. Probably they were existing in everyday life from the times of the Kyiv Rus till XVIII-XIX centuries. It is obvious from the words of P.Kulish (1819-1897) who mentioned that he had happened to see a singer guslist. There are three kinds of the guslya: wing-looked, hemlet-looked, klavier-looked.
The last one is statical, right-angled were designed in the XVI-XVII centuries at the base of the first and second. The wing-looked and the hemlet-looked guslya are represented at the exhibition. The main ways of playing this instrument are the running strings by fingers, blows on strings and glissando – the quick passing over the strings by fingers.
The predominant majority of the instruments represented at our exhibition are not museum exhibits. They sound both at the stage and in everyday life. The traditional bandura and kobza are good companions (accompanying enthusiasts) in the near and far trips nowadays, they share our joys and sorrows with us like they did many centuries ago.
The dancers are going mad by the sounds of silver rigning tsimbals. And deep continuous playing of lyra recalls the flowing of the time and everything earthly, and sets for the perception of the eternity.
The national traditions were exterminated during the totalitarian regime, but now they are returning to our life. Today they are with us and we believe that in the future they will be universally recognized.
Compilers are grateful to Mykola BUDNYK and Mykhaylo KHAY
for having given information about national musical instruments.
5 May 1998 it will be the 100th anniversary from the birthday of the Georgiy Tkachenko (1898–1993), founder of the Kyivsky Kobzarsky Tsekh (the Kiev Kobzarian Department). All his life he devoted to the matter of saving and revival of the traditional bandura and did it with deep understanding of spiritual content and sense of this phenomenon. His students and followers are convinced of the perfection and simplicity of an earlier ignored traditional instruments will help to overcome the artificial obstacles. Our exhibition is the next step to the rebuilding of the justice. It is necessary that we should have time and the informational space.
