В історії Київського Кобзарського Цеху звіринецька (“сєдовська”) майстерня передувала ірпінській. У середині 1980-х Микола Будник із друзями винайняли маленьку хатинку в Києві на печерському Звіринці (пров.Сєдовців, 8а), щоб там майструвати і, за потреби, жити. Коли ж на початку 1990-х меценат Володимир Кашицький придбав для цехового товариства половину хати в Ірпіні, Будник і актуальні його учні переселилися туди. Відтоді звіринецька майстерня гостинно приймала всіх, хто майстрував уже самостійно.
Господарями хати були брати Кислюки, Олександр і Павло – обоє поліглоти та викладачі київських ВНЗ, що знали по “надцять” іноземних мов. Відтак, основними захопленнями у звіринецькій майстерні стали традиційні кобзарські музичні інструменти, шахи, іноземні мови і “злам стереотипів”. А десь улітку 1994 року поміж хлопцями завелися дівчата – і народні календарні свята…
Так розпочалися знані серед студентської молоді “сєдовські вівторки”, куди товариство приходило готуватися до річного кола народних свят – поспівати, потанцювати, посваритися і помиритися. Це тривало протягом 1995–2001 років.
Певне уявлення про атмосферу “вівторків” дає невеликий нарис, писаний для студентської газети того часу (1997).
Так, це наш дiм. Кожен, хто став тут своїм, може прийти сюди коли завгодно й будь-коли пiти, нiкому не звiтуючись. Тут не завжди прибрано i є що їсти, не завжди спокiйно, але завжди тепло, якось по-особливому затишно i цiкаво. Кожен знаходить заняття собi до душi.
У цих стiнах перетинаються i взаємодiють кiлька творчих середовищ. Це передовсiм майстри Київського Кобзарського Цеху – Микола Будник i його учнi, котрi повертають Українi її традицiйнi музичнi iнструменти; перекладачi з iноземних мов, дехто з яких знає їх бiльше десятка; художники – вiд шанувальникiв народного мистецтва до авангардистiв; поети… Дехто прагне поєднати в собi кiлька творчих напрямiв. i, ясна рiч, сюди приходять тi, хто здатний оцiнити та зреалiзувати цi задуми – музиканти, глядачi й слухачi з найширшим спектром уподобань.
Хата має й господарiв: це тi, хто живе тут бiльш-менш постiйно. Рiдший гiсть, ясна рiч, не повинен заважати їм займатися своїми справами. Але вечорами, коли збирається бодай невеличкий гурт, тут стає гамiрно й весело.
Весiлля вiдшумить – вже й Калита не за горами. Ну а пiсля Калити колядки вже так кортять, що несила стриматись!
А пiсля Масляної свiжий вiтер знову приносить нам веснянку!..
У нас не завжди все гладенько: для тих, хто поводиться нетактовно чи намагається диктувати свої правила, завжди знайдуться витверезнi засоби або й справжнiй “облом”. Якщо ж ти маєш товариську вдачу, почуття гумору i нестандартне мислення – швидко знайдеш тут своє мiсце. І матимеш постiйне джерело цiкавої iнформацiї звiдусiль про все. А через якийсь час зрозумiєш: у Києвi всi цiкавi дороги рано чи пiзно приводять сюди!
12-18.11.1997
Катерина Міщенко
Корисні посилання:
- Сторінка звіринецької майстерні – і її власний YouTube-канал
- “Сєдовський” колядницький гурт в Ірпіні, Щедрий вечір 1998 року – АУДІО!
- Народні побутові танці у простому викладі – з досвіду звіринецької майстерні Кобзарського Цеху.
- Український рік: свята, що нас об’єднують – в частинах про святкування для невеликого гурта викладено чимало “звіринецького” досвіду.
- Про Кобзарський Цех.
- Майстер Микола БУДНИК: Спогади / Катерина Міщенко.
- Кобзарський панотець Микола БУДНИК: Спогади / Ренат Польовий.
- Прощання з кометою: Буклет мистецької виставки. [Виставка діяла в Музеї Івана Гончара з 20 червня до 4 липня 1997 року. Свої роботи надали художники-поети: Микола Будник, Микола Воробйов, Юрко Гудзь, Борис Гуко, Олександра Криворучко, Раїса Лиша, Богдан Горбаль, Олег Лишега, Володимир Назаренко, Наталя Хилюк.] – Київ: Музей Івана Гончара, 1997. – pdf.
- Перший Всеукраїнський огляд автентичного виконавства на традиційних кобзарських інструментах − Харків, грудень 1997.
- Перша виставка Кобзарського цеху в Києві, травень 1998.
- Кобзарський Цех, програма “ОБРЯДОВЕ КОЛО” – 2000.
- Виставка “Микола БУДНИК − майстер, художник, поет” (до 60-річчя з дня народження) – 2013.
