Про “давні” народні пісні сучасних авторів… :)
• Ой у вишневому саду, там соловейко щебетав
• Наливаймо, браття, кришталеві чаші
• Із полону з-під Ізмаїлу
• Що по морю, морю та по синьому
Саме поняття “народна пісня” найчастіше сприймається сьогодні як щось давнє, предковічне. А отой “народ”, що її створив, уявляється якимись далекими пращурами – такими собі напівсхематичними козаками у смушевих шапках і з списами в руках…
Але народ є народ – і не тільки не тільки давним-давно, але й сьогодні він творить свої пісні, які разюче відрізняються від класичних зразків авторського жанру. Різниця полягає у такій собі “позачасовості” твору, геніальній простоті і співзвучності його душевним порухам багатьох людей.
Така пісня одразу бере людську душу на крила. А ще – її легко співати й самому…
В Україні кожне десятиліття приносило свої народні пісні, які одразу знаходили своє місце і починали самостійне життя. Важко сьогодні знайти людину, яка б ніколи не чула пісні “Ой у вишневому саду, там соловейко щебетав”… А ця ж пісня є майже новою, вона створена у радянський час! На жаль, ми не знаємо сьогодні її автора, але з певністю можна сказати одне: ця людина стала справжнім класиком в українській культурі. Їй пощастило бути – на довгу творчу мить! – уособленням цілого народу, такого, який він був і є…
Тут подаємо варіант від етнографічного хору “Гомін” (гармонізація Леопольда Ященка).
Комп’ютерне відтворення нот (PDF, mp3):
Ой у вишневому саду, там соловейко щебетав.
Додому я просилася, а він мене все не пускав.
– О милий мій, молю тебе: зійшла зоря – пусти мене!
Проснеться матінка моя, буде питать, де була я.
– А ти їй дай такий одвіт: яка чудова майська ніч!
Весна іде, красу несе, а тій красі радіє все!
– Доню моя, не в тому річ: де ти гуляла цілу ніч?
Чому розплетена коса, а на очах бринить сльоза?
– Коса моя розплетена, її подружка розплела,
А на очах бринить сльоза, бо з милим я прощалася.
Мамо моя, прийшла пора – а я весела, молода!
Я жити хочу, я люблю! Мамо, не лай дочку свою!
Ой у вишневому саду, там соловейко щебетав.
Додому я просилася, а він мене все не пускав.
Істинно народною можна назвати сьогодні й загальновідому пісню: “Наливаймо, браття, кришталеві чаші”. Мелодію її створив бандурист Віктор Лісовол, узявши від тексту вірша Вадима Крищенка саму лише ідею – козацький дух. Виспівана у неформальному середовищі київського хору “Гомін” ще на початку 1970-х років, ця пісня одразу розлетілася між людьми, стала обростати новими строфами слів…
Докладніше про це написав сам автор: До історії створення пісні “НАЛИВАЙМО, БРАТТЯ, КРИШТАЛЕВІ ЧАШІ” – Віктор ЛІСОВОЛ, 1997.
І сьогодні чимало людей вважає, що це давня пісня козацьких часів. Ба ні! Вона не давня, вона просто НАША з вами, і тому для нас – позачасова.
Тут маємо варіант від хору “Гомін”:
Комп’ютерне відтворення нот (PDF, mp3):
Наливаймо, браття, кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали
Голівоньки наші! Гей, гей!
Щоби Україна в путах не стогнала,
Щоби наша слава, козацькая слава
По світу лунала! Гей, гей!
Бо козацька слава кровію полита,
Січена мечами, рубана шаблями
Ще й сльозами вмита. Гей, гей!
Козаку не треба срібла ані злата,
Тільки б Україна не була катами
На хресті розп’ята! Гей, гей!
Тож гуляймо, браття, поки є ще сила,
Поки до походу, поки до схід сонця
Сурма не сурмила. Гей, гей!
Як заграють сурми, підемо до бою,
За Вкраїну рідну, за Вкраїну вільну
Станемо стіною! Гей, гей!
Подібна доля спіткала й пісню одного з відомих українських бардів – Едуарда Драча, написану ним під враженням драматичної події козацького минулого. Пісня “Із полону з-під Ізмаїлу” стала популярною після першого фестивалю “Червона Рута”. Ії співали й переспівували спершу у студентських колах. А далі…
Не один слухач посміхався, коли на концертах фольклорних колективів – приміром, на огляді-конкурсі хорів ім. П.Демуцького років з п’ять тому, – ведуча оголошувала: “А зараз наші гості з (…) виконають народну пісню, записану на Одещині!” І сільський гурт, вийшовши на сцену, співав ту ж саму пісню про козацького отамана Сірка. Доводилося чути й поодиноких виконавців, які співали її під гітару, вважаючи, що вона таки народна…
І сьогодні Едуардові Драчу вже весело читати у газеті публікацію запису молодої фольклористки з посиланням на інформатора – літнього чоловіка: глибоку й змістовну історичну пісню про Івана Сірка…
У тому запису пісня вже зазнала незначних змін. Ми ж сьогодні маємо змогу дати її авторський варіант, який облетів усю Україну ще наприкінці 1980-х років.
Комп’ютерне відтворення нот (mp3):
Із полону з-під Ізмаїлу вели козаченьки
В ясні зорі на Вкраїну братців дорогеньких.
Отаман каже жартома: “Чом не раді йти, братці милі?
Може далі йти сил нема – то повертай до Ізмаїлу!”
А сто братців засміялись, інші сто сказали:
“Ми жіночок-вражаночок, діточок лишали”.
Одпустіть, жалкувать не будем, за дніпровські плавні,
Навік бачить вже забудем землі православні”.
В отамана очі-хмари, крівцею налиті:
“Ну йдіть, плодіть яничарів, бісовії діти!”
І коли закурився шлях, запорожці коней вертали,
Зі сльозами на очах козаки своїх рубали.
…Із полону з-під Ізмаїлу вели козаченьки
В ясні зорі на Вкраїну братців дорогеньких.
Безперечно, фахівець помітить у тексті тенденції літературного наслідування козацьких пісень. І зовсім неоднозначне ставлення у людей до вчинку козацького отамана… Але що вдієш – такою є наша історія. Ії неможливо оцінювати однобічно й однозначно – і це ще одна причина популярності твору.
Втім, стилізації під давні історичні пісні бувають настільки природніми і, знову ж таки, справжніми, що просто-таки перестають бути стилізаціями. Така пісня є оповіддю про давні часи, іноді – теж позачасовою. Вона може й не бути масовою за своїм характером і призначенням, але це нічим не применшує її загальнонародну мистецьку вартість.
Цікавим прикладом такої пісні може бути колядка “Що по морю, морю та по синьому”:
Що по морю, морю та по синьому
Вітер хвилю підійма, да гей, гей!
Грає широке море, гей, гей,
Грає широке море!
Ой там славні хлопці-запорожці
Байдаками в ніч пливуть, да гей, гей!
Межи ними славний лицар,
Молодий козак Іван, да гей!
В нього люлька злотом кута,
Шабля гостра у руках, да гей!
Стережіться, яничари,
Вже розплати час наспів, да гей!
По всім світі лине слава
Запорозьких козаків, да гей, гей!
Її співає чоловічий гурт київського етнографічного хору “Гомін”. Автори тексту – наші сучасники: поетеса Надія Данилевська і письменник Микола Ткач; мелодія та обробка керівника хору – Леопольда Ященка.
