За авторськими публікаціями Ігоря Шрамка 1970-80-х років:
“Українські народні музичні інструменти в МНАП УРСР”, “Каталог виставки українських народних музичних інструментів та матеріалів з історії музичного побуту Української РСР”.
ЦИМБАЛИ […] представлені усіма нині відомими різновидами, три з яких виявлено нами.
Найдавніший різновид побутує нині у Воловецькому районі Закарпатської обл. Мають вони усього шість бунтів струн (по три у бунті), які дають чотири тони квінтового кола і строяться за скрипкою (яку там називають “гуслі”). Такі цимбали вживаються лиш у реґіональному ансамблі, який складається з скрипки, баса і цимбал, де виконують функцію ударних та посилюють гармонічну визначеність виконуваних на скрипці мелодій. Цікаво відзначити, що конструкція цих цимбал подібна до конструкції гуслів, які знайдені нами на Дніпропетровщині.
- Цимбали. Поч.20 ст.
Закарпатська обл., Воловецький р-н.
НМНАПУ, МІ-513
Дальшим розвитком цього архетипу є інструмент, що побутує в Сколевському і Турківському районах Львівської обл. Цей різновид відмінний кобилкою, котра дає можливість одержати діатонічний звукоряд в обсязі октави.
- Цимбали, 20 ст. Належали відомому цимбалісту Степанові Бугиру.
Львівська обл., Турківський р-н, с.Бітля.
НМНАПУ, МІ-441
Наступний тип цимбал умовно названий нами “рахівським”, бо поширений щонайбільше у цьому районі, відомий усій Україні і в кінці минулого сторіччя був описаний М.Лисенком. Має цей інструмент 13-17 бунтів струн (по 3-7 у бунті), які дають можливість одержати діатонічні звукоряди вживаних тут строїв − микуличинського, мадярського, волоського − в обсязі понад 2 октави. На цих цимбалах грають соло різноманітні танцювальні та пісенні мелодії, інструментальні п’єси для слухання. В реґіональному ансамблі із скрипкою, басом та барабаном (який звуть тут “бубен”) ці цимбали виконують як гармонічний супровід, так і мелодію, але, як правило, не солюють.
- Цимбали. 1-а пол.19 ст.
Київська обл., Обухівський р-н, с.Копачів.
НМНАПУ, МІ-434
- Цимбали. 1940-і рр. Належали відомим музикантам І.Тимчуку та В.Гринюку.
Тернопільська обл., м.Мельниця-Подільська.
НМНАПУ, МІ-210
І останній тип − верховинський, який розповсюджений майже виключно у Верховинському та Косівському районах Івано-Франківської обл. Маючи по 17-27 бунтів струн (по 6-7 у бунті), він існує як ансамблевий та сольний тип інструменту. У типово реґіональному ансамблі, який складається з двох скрипок, бубна та цимбал, останні можуть виконувати й провідну партію. Конструкція цих цимбал, шо має витримувати натяг значної кількості струн, відмінна і від рахівських, і від воловецьких, які теж різняться між собою. До того ж верховинські цимбали мають чотири голосники, тоді як інші типи − лиш по два. Слід вказати на багате декоративне вбрання, яке зовсім відсутнє у воловецьких і рахівських інструментах.
- Цимбали. Поч.20 ст.
Івано-Франківська обл., Косівський р-н, с.Бабин.
НМНАПУ, ДМ-608
На всіх типах цимбал грають дерев’яними молоточками − “пальцятками”, (у воловецьких вони тонші й довші), голівки яких інколи обтягують шкірою, що, однак, зовсім не є типовим.
Надзвичайно багате мистецтво цимбалової гри нашого народу, яке достатньо характеризувати − чи може буть щось красномовніше − фактом існування музичних творів з симфонічною формою розвитку тематичного матеріалу.
Факт побутування виявлених різновидів дозволяє інакше дивитись на історію побутування цього інструменту в Україні і не пов’язувати його появу в культурі нашого народу з проникненням в XIII − ХІV ст. західноєвропейських музичних традицій…
