СТАТТІ
Вересаївська кобза – Едуард ДРАЧ, 1995
За публікацією: Вересаївська кобза / Едуард Драч // Газета “Новий шлях” (“New Pathway”). – Канада, Торонто. – 1995. – №3. – 21 січня. – С.9. – pdf.
Ця невеличка стаття була віднайдена Назаром Божинським у архіві Миколи Будника, збереженому в НЦНК “Музей Івана Гончара”. На той час це була дуже важлива публікація – і насамперед тому, що належить талановитому музикантові-практику, здатному оцінити нововідтворений маловідомий інструмент з виконавського погляду…
Відтоді минуло майже три десятиліття. Вересаївська кобза посіла своє незаперечне місце в культурному та інформаційному просторі України – і не в останню чергу завдяки музичному доробку Едуарда Драча, який оприлюднив на різних сценах ряд яскравих самобутніх творів у супроводі давнього, позачасового для України інструмента. Запозичивши його від знаменитого кобзаря – носія епічної традиції, сучасні музиканти значно розширили сферу побутування вересаївської кобзи. Але матеріал, опублікований колись у канадській газеті, досі лишається актуальним – тим паче, що пісенно-музична творчість автора статті й донині його підтверджує.
Continue reading “Вересаївська кобза – Едуард ДРАЧ, 1995”
Перша постійна експозиція Музею Івана Гончара: 2004−2018 − ФОТО, 3D-панорами
Це був День Незалежності 2004 року.
Співробітники Музею пам’ятають, як це було непросто − спершу домогтися відселення гуртожитку Міноборони з музейних приміщень, потім організовувати та відбувати ремонтні роботи… І коли їх було завершено, розпочалася чи не найбільш творча частина традиційної музейної роботи − створення нового обличчя Музею Івана Гончара.
Continue reading “Перша постійна експозиція Музею Івана Гончара: 2004−2018 − ФОТО, 3D-панорами”
Ігор Шрамко про народну скрипку в Україні
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
Скрипка, що в Карпатах називається “гуслі”, має в Україні давні традиції виробництва, власну термінологію частин інструмента та способів гри, що разом з етимологією слова, яким названо інструмент, вже дає підстави говорити не про запозичення його у інших народів. Це, однак, ніяк не виключає, можливостей впливу на розвиток її форми у пізніші часи італійських конструкцій, що стали класичними (цікаво відмітити “східний” завиток голівки італійських скрипок).
Один з найулюбленіших народних інструментів і обов’язковий (майже завжди головуючий) учасник багатьох ансамблів, які супроводжують дійства громадського та особистого характеру, скрипка надзвичайно широко використовується й для сольного виконавства, форми якого часом надзвичайно складні і своєрідні (зафіксовано існування сюїт-поем). Вже у ХVІ ст. документально підтверджено існування скрипалів-професіоналів, які по багатьох містах були об’єднані у цехи.
Continue reading “Ігор Шрамко про народну скрипку в Україні”
Ігор Шрамко про українські цимбали
За авторськими публікаціями Ігоря Шрамка 1970-80-х років:
“Українські народні музичні інструменти в МНАП УРСР”, “Каталог виставки українських народних музичних інструментів та матеріалів з історії музичного побуту Української РСР”.
ЦИМБАЛИ […] представлені усіма нині відомими різновидами, три з яких виявлено нами.
Найдавніший різновид побутує нині у Воловецькому районі Закарпатської обл. Мають вони усього шість бунтів струн (по три у бунті), які дають чотири тони квінтового кола і строяться за скрипкою (яку там називають “гуслі”). Такі цимбали вживаються лиш у реґіональному ансамблі, який складається з скрипки, баса і цимбал, де виконують функцію ударних та посилюють гармонічну визначеність виконуваних на скрипці мелодій. Цікаво відзначити, що конструкція цих цимбал подібна до конструкції гуслів, які знайдені нами на Дніпропетровщині.
Continue reading “Ігор Шрамко про українські цимбали”
Ігор Шрамко про бас (баси, басолю) в Україні
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
Бас (баси, басоля) віддавна відомий в Україні як ансамблевий інструмент і досі звучить у всіх регіонах крім, хіба що, Півдня республіки.
Залежно від соціально-естетичних регіональних уподобань він був більше або менше своєї середньої величини, котра, як і форма інструменту,
близька до віолончельної. За тими ж причинами на басу грали лише щипком, смичком, тростю, або навіть поєднуючи ці способи гри (як, наприклад, у Путильському районі Чернівецької обл.).
Стрій трьох (іноді чотирьох) струн інструменту квартовий або квінтовий. Стрій басів з Половецького р-ну Закарпатської обл., на яких грають смичком, цілком подібний до строю древньоруських гудків: дві струни в унісон, а третя на квінту вище. В разі використання чотирьох струн (як то є у придбаного нами баса), одна з них дає октаву до основного тону.
Continue reading “Ігор Шрамко про бас (баси, басолю) в Україні”
Ігор Шрамко про українські ударні інструменти
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
Мембранофони та ідіофони. […] Барабани [з Карпат], що мають місцеву назву “бубен”, представляють собою відому всьому світові конструкцію двосторонніх барабанів.
[Так, наприклад,] “бубен”, роблений у Межигірському районі Закарпатської обл., має діаметр 46 см і ширину обруча 35 см, а роблений у Воловецькому районі Закарпатської обл. відповідно 49 см і 20 см. На обох інструментах зверху закріплено металеву тарілку (відповідно 35 см і 23 см у діаметрі), на якій грають залізним прутиком. На межигірському бубні шкіра з однієї сторони має шкіряний покров висотою десь 0,5 см.
Continue reading “Ігор Шрамко про українські ударні інструменти”
Ігор Шрамко про українські духові інструменти
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
• Вступ
• Аерофони ЛАБІАЛЬНІ: • Теленка • Флояра • Сопілка-зубівка • Сопілка-денцівка • Півтораденцівка та дводенцівка • Свиріль, або кувиці • Окарина, або зозуля
• Аерофони ЛІНГВАЛЬНІ: • Тростянка • Ріжок • Дідик • Пищалка • Дримба • Дуда, або коза • Гармонія, баян • Сурма
Про існування в Україні аерофонів у найдавніші часи свідчать не лише результати археологічних досліджень (відомі знахідки рогів, різноманітних сопілок, свистунів (окарин) та ін.), але й той факт, що назви свирілі, труби, сурми, дуди, сопілки, трембіти стрічаємо у нашій народній обрядовій поезії язицьких часів, у записах дипломатів та мандрівників.
Загальновідомі свідчення арабського купця X ст. Ібн-Даста, який говорить про існування у слав’ян духового інструменту “у два лікті довжиною”, часто стрічаємо у пам’ятниках нашої писемності 10-13 ст. назви “труби”, “сурни”, “сопели”, “свирели”, “козиці” − музичних духових, вживаних у війську, у побуті народу (зокрема, вживаних професійними музиками – “свирцями”, “сопельниками”).
Continue reading “Ігор Шрамко про українські духові інструменти”
Ігор Шрамко про колісну ліру в Україні
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
Лірою, а по деякий регіонах “кобзою”, “релею”, “рилею” (а то й “поросям” − то вже шуткуючи, напевно) в Україні називали струнно-клавішно-смичковий інструмент із скрипкоподібним резонатором, розмір якого у залежності від бажаної сили звучання міг сягати віолончельного (такий інструмент зберігається у Мелітопольському краєзнавчому музеї).
Струни інструмента (буває їх три або чотири) одночасно приводяться у коливання натертим живицею коліщам, яке розміщено до них перпендикулярно, лаштовано у корпусі резонатора і обертається виконавцем ручкою. На одній із струн (або двох при чотириструнній конструкції) клавішами (буває їх від 3 до 15), розміщених на корпусі резонатора, виконується мелодія, інші звучать постійно квінтою й октавою до першої струни.
Здавна відомий нашому народу інструмент цей у різних регіонах мав різне значення у музичному побуті, і, можливо, саме він здібний яскраво ілюструвати залежність величини і форми резонатора, кількості струн, декору і т.п. від соціально-естетичної функції інструменту. Це підтверджується як результатами експедиційних опитів, так і зібраними у наших фондах [НМНАПУ] експонатами.
Continue reading “Ігор Шрамко про колісну ліру в Україні”
Ігор Шрамко про бандурку
За публікацією: Ігор ШРАМКО. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР [Фрагмент статті] / Традиційна бандура: минуле, сучасне, майбутнє // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Київ: НЦНК “Музей Івана Гончара”, 2016. – С.199-214. – PDF.
Пропонована стаття – один з розділів ґрунтовного огляду збірки музичних інструментів Національного музею народної архітектури та побуту України – написана у 1970-ті роки, але нині офіційно публікується вперше. Її автор, Ігор Костянтинович ШРАМКО [1938–2010] протягом тривалого часу збирав і опрацьовував цю колекцію. Виділення в тексті зроблені нами.
Ханґ, HAPI drum, глюкофон – новітній традиційний музичний інструмент
• Вступ
• З історії глюкофона
• Глюкофон HAPI Slim Tuneable − конструкція, інструкція, звучання
• Глюкофон по-українському: що і як легко грати
• Як обрати свій глюкофон
• Джерела
Ця публікація − легкий дотик до великої й цікавої теми про природню спільність прадавніх культур усього людства. Чим архаїчніші культурні явища ми сьогодні розглядаємо, тим більше знаходимо спільного в українців з багатьма іншими народами. Причому тут не йдеться про запозичення: хіба ж можна говорити, що якийсь народ у іншого запозичив лінію, коло, трикутник? Це просто загальнолюдські основи орнаменту.
Те ж саме стосується найпростішої й найприроднішої музики. Музикологи стверджують, що загальною основою найдавніших обрядових мелодій є пентатоніка. Щоб краще зрозуміти суть цього поняття, радимо переглянути невеличке ДУЖЕ ЦІКАВЕ відео музичного педагога Вадима Каневського: “Пентатоніка: магія й еволюція”.
На початку 21-го століття в Європі був винайдений музичний інструмент, який цілком можна назвати універсально-етнічним: він поєднав у собі новітню конструкцію і прадавню пентатонічну основу гри. Він став явищем, яке відбиває стихійний потяг людей до “природнізації” свого емоційного життя й музичного побуту − повернення до витоків. Сьогодні це явище швидко розповсюджується, і багатьом уже знайоме кумедне слово: глюкофон.
Власне, якщо розібратися, нічого смішного в слові немає: glück німецькою мовою означає “щастя”! І, здається, названо так цей музичний інструмент неспроста.
Continue reading “Ханґ, HAPI drum, глюкофон – новітній традиційний музичний інструмент”
