Кобзарські музичні інструменти: давнина і сучасність

Катерина МІЩЕНКО

Козак Мамай. Поч. ХХ ст. Кобза Виставка під такою назвою відбулася в травні 2010 року під час проведення Фестивалю української епічної традиції “КОБЗАРСЬКА ТРІЙЦЯ – 2010″ у Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара”.

На виставці були представлені репродукції народного живопису та інструментів з нього в приблизно-реальних розмірах – а поруч живі інструменти майстрів Київського Кобзарського Цеху, зроблені за традиційними зразками. Ілюстративну основу виставки виготовили Михайло МАТІЙЧУК та Іван КУШНІР.

Віртуальну публікацію ми доповнили позавиставковими матеріалами, зокрема світлинами кобз, реконструйованих і виготовлених у 1960-70-і роки майстрами Миколою Прокопенком, Василем Зуляком та Іваном Скляром (збірка Національного музею народної архітектури та побуту України).

Як зазначає дослідник кобзарства Кость Черемський, “в українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство і бандурництво. Перше – духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя, а друге − світське музикування, поширене серед інтеліґенції та селян. У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті були кобзи. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшини грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності…”

І неодмінними супутниками кобзарів та світських музикантів були і є бандура й кобза. Їх вигляд досить умовно, але переконливо відтворений у народному живопису.

Інструмент, з яким малювали Козака Мамая − КОБЗА. У народі він здавна мав ще й іншу назву − бандурКа. Незважаючи на розмаїття форм, можна говорити про спорідненість Мамаєвого інструменту з лютнею – і за формою, і за способом гри: на ручці (грифі) тут струни притискаються.

Маємо поки що лише одне свідчення про стрій мамаївського інструмента, віднайдене п.Ігорем ШРАМКОМ: російський дослідник Микола Привалов [1868−1928] зафіксував серед уральських козаків − вихідців з України стрій та спосіб гри на бандурці – невеликому п’ятиструнному інструменті з гітароподібним корпусом, зображення яких нерідко бачимо на давніх картинах “Козак Мамай”. Стрій його подібний до строю семиструнної гітари (без 5 і 7 басів); можливо, саме бандурка і є її безпосереднім “предком”…

Знайдені в 1970-х роках Ігорем Шрамком у закарпатських гуцулів ручні баси ХІХ ст. не випадково нагадали академікові Платону Білецькому один з різновидів мамаївського інструмента – див. галерею нижче:

За цими матеріалами майстер і музикант Олексій КАБАНОВ 2010 року виготовив кобзу-бандурку з гітароподібним корпусом. Окрім світлини, даємо тут кілька секунд звучання цієї бандурки в руках самого автора:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Водночас власне БАНДУРА, за влучною гіпотезою Назара Божинського, належала насамперед до традиції незрячих співців. Вона близько споріднена з давніми шоломовидними гуслами, на яких струни не притискаються. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, коли бандуру опанували вже й світські музиканти, з’явилися сюжети народних картинок, у яких бачимо зображення народної бандури – такої, якою вона була протягом століть.

Інші світлини з виставкової експозиції:

Інструменти, виготовлені цеховими майстрами, звучать сьогодні й на сцені, і у дружньому колі, і при битій дорозі. І в них живе українська традиція – музична, епічна, кобзарська…