Стаття “Конструктивні форми в інтер’єрах притул-хлівів на Гуцульщині”

Михайло МАТІЙЧУК

Хата-ґражда

Гуцульське народне будівництво має низку самобутніх рис, які для багатьох сьогодні видаються екзотикою. Стаття, написана на основі експедиційних матеріалів, розкриває одну з таких сторінок традиційного господарювання цього краю.

Доволі часто давню гуцульську хату з трьох боків оточують притули – господарські приміщення, у яких колись взимку тримали овець і ягнят, а також зберігали різний реманент і продукти харчування. Таким чином худоба могла грітися біля теплих стін хати, водночас зігріваючи й людське житло.

Усередині притул все було дуже доцільним – зручним як для їх мешканців, так і для господарів. Про застосування народного досвіду при будівництві та обладнанні таких приміщень тут і піде мова.


ВСТУП

У процесі реставрації пам’яток народної архітектури в Національному музеї народної архітектури та побуту України (далі НМНАПУ) виникає ряд проблем та окремих питань, які вимагають знання предмета і певних уточнень окремих конструктивних форм будівлі. Нині нас цікавить облаштування внутрішнього простору господарських приміщень, які входять до складу гуцульської хати. Це, зокрема, притули-хліви, в яких утримувалися вівці. Специфіка утримання овець вимагала наявності певних архітектурних конструкцій і форм, які б забезпечували їхню життєдіяльність. В даному випадку це ясла, корита та перегородки з хвіртками.

Досліджуючи традиційну народну архітектуру Карпатського регіону загалом і блок господарських будівель зокрема, ми прийшли до висновку, що наші попередники цьому питанню не надавали належного значення. Внутрішнє обладнання господарських споруд, конструктивні форми та їх деталі залишилися поза увагою дослідників. У працях В.Шухевича та Р.Кайндля це питання згадується тільки побіжно [1]. Науковці НМНАПУ при дослідженні подібних будівель не фіксували дану інформацію належним чином [2].

Метою нашої розвідки є дослідження господарських приміщень, які входять до складу притул і призначені для утримання овець, а також аналіз доцільних конструктивних форм і деталей, що наповнюють їх інтер’єри. Важливим є визначення автентичних форм цих елементів, їх розмірів, назв, місця розташування і фактичної прив’язки до інтер’єру будівлі.

За основу взяті польові матеріали експедицій на Гуцульщину 2009 року, які відображають певний тип господарських споруд, що входять в конструкцію будівлі-хати. На основі дослідження існуючих будівель та усних переказів майстрів-старожилів спробуємо відтворити окремі форми і конструктивні деталі, які наповнюють внутрішній простір притули-хліва.

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Облаштування внутрішнього простору притули-хліва має свої особливості, зумовлені специфікою архітектоніки будівлі та її плануванням. Конструктивні форми і їх деталі виконують утилітарну функцію і повинні максимально відповідати функціональному призначенню. У даному випадку, при традиційному плануванні будівлі з обмеженим простором вони займають мінімальну частину, при цьому у повному обсязі задовольняючи необхідні потреби.

Спробуємо розглянути внутрішній простір приміщення, уніфікувавши його традиційне планування і при цьому зберігаючи внутрішні параметри. Довжина притули залежала від розмірів хати і в окремих випадках могла сягати 30 метрів. Ширина коливалася в межах 2 метрів і не залежала від довжини. Стелю утворюють крокви (“кізли”), покриті драницею. Стіни притули мають різні висоти. Висота залежить від виду підлоги. В притулах зазвичай підлогою слугувала трамбована земля; рідше облаштовували підлогу дерев’яну – на лагах (“ліґарях”) [3]. Доцільність зведення дерев’яної підлоги в притулах, призначених для утримання овець, видається сумнівною. Від виду підлоги залежали конструкції ясел та інші форми, що наповнювали внутрішній простір. Традиційно вівці утримувалися на земляній підлозі. Ось що про це кажуть місцеві старожили:

“Там [у притулі – М.М.] пидлоги не було, там на земли. Там пидлоги пид вівці нієку не робили… Так шо я кілько зазнав, то ніґде не було пидлоги пид вівцями, ніґде” [4].

“Ні не кімую [дерев’яної підлоги – М.М.]. На земли були єсла” [5].

Мал.1. План хати-ґражди Підтвердженням цієї інформації слугує хата-ґражда з притулами у селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області [6] (фото 6-10). Зараз у хаті ніхто не мешкає. Хата має традиційне планування двору з високими брамами. Будівля хати зазнала деяких змін. До задньої стіни хати примикають хліви-притули, які мають одні двері на причілковій стіні. У притулах частково збереглися залишки ясел, за якими можна провести їх реконструкцію. Дерев’яної підлоги у хліві немає. Ясла утворені високими дерев’яними палями, нижня частина яких закопана в землю, а верхня кріпиться до кізлів даху. По низу паль на всю довжину прибито три ряди лат з невеликим проміжком, що виконують функцію передньої стінки ясел. Палі і лати виготовлені з смерекового кругляка різного діаметру: палі – 8-10 см, лати – 4-5 см (мал.1, фото 10).

Зафіксовано також інший тип ясел, де вздовж задньої стіни притули забивають в землю дерев’яні палі висотою до 150 см. (мал.2-1). До кілків від стіни прибивалася широка дошка. Забиті під кутом кілки разом з дошкою утворювали довгий вузький короб з розширеним верхом, який практично займав усю нижню частину стіни. Висота й ширина ясел коливалася в межах 50-60 х 40-50 см. Довжина залежала від параметрів стіни. Про такі ясла маємо наступну інформацію:

“Та й забитий колик, та й до того колика дошка-підисєтка [50 мм товщини – М.М.], ну така трицікь п’єкь – до сорок цинтометрів зашірока [35-40 мм шириною – М.М.], та й відтак зверхі колик на тий дошці. Дошка вшпарована, аби вівці не драли собі вовну пид шийов, круглєк такий прибитий зверхі” [7].

“До овец то єк… на цілу скіну. Де кімната була, то на цілу скіну, бо їх єк є двацікь-трицікь [20-30 – М.М.] [у] такій єк це кімнакі, то вна має де спати… То вни стают собі рядом, разом їґє. Єсла скрізь попри скіну… довгі. Берут тертицу таку, дошку з пилорами, або опілок, навікь лати… та й вже є єсла” [8].

“Ясла були тут попри занну скінку, ясла наскрізь… довгі до двирий і відци до двирий… низинькі такі… О, так рівненько, о так лиш дошку собі суда” [9].

Коли на зачілку притул не було вхідних дверей, ясла робили на всю довжину стіни, Якщо в стіні були двері, тоді ясла розміщувалися обабіч від них і сягали причілкових стін. Передня стінка таких ясел, утворена дошкою (або кількома дошками, залежно від їх ширини), своїм краєм опиралася на землю.

Відомий інший варіант конструкції ясел (ясла “в закид”). В землю попарно закопували палі, між ними вставляли дошку, яка утворювала передню стінку, а верхню частину кілків зв’язували ґужвою (мал.2-2).

“У землю паль один відтив, а другий відтив… один паль круглєк били відтив, другий відтив, а тут дошка в середині йшла… дошка в середині ціла аби перегородити… Відступали від скіни – ну тут де ясла – а то дес сорок, ну до підисєкь цинтометрів [50 см – М.М.] ясла зашірокі від скіни і там паль… висота сорок, а дес таке найбільше до підисєкь, бо то зависоко може бути. А ці палі довші, розумієте, їх тут зав’єзували ґужвов” [10].

Мал.2. Конструкції ясел Мал.3. Ясла в стайні Зазвичай зверху ясел на всю довжину дошки закріплювали гладку круглу лату, яка оберігала шию вівці від різних пошкоджень. Над передньою стінкою на незначній висоті (до 30 см) закріплювалася ще одна жердка. Відстань між яслами й жердкою дозволяла вівці легко просунути голову у ясла і вільно споживати сіно, а разом з тим обмежувала рухи голови. Завдяки цій жердці вівця під час їжі не могла витягувати сіно з ясел і розкидати його під ноги [11] (мал.2-3). Такий тип ясел широко використовувався в стайнях на Гуцульщині (фото 1).

“…Тут дошка отак трошкі, а тут віще зроблено так, шо жердка є повіще… попід жердку голову пхає [вівця – М.М.] туда в то [в ясла – М.М.]. Якшо дошка отак стоєла, то тут ші жердку таку поверх того, аби вна не лізла туда в ясла… так шоби вівця там не скакала туда… не вікігала сіно, бо вівця дуже верлує сіно. Уна голову собі пид жердку пхає” [12].

На Гуцульщині побутували також і ясла без верхньої лати, а перешкоджала вівцям витягувати і розтрушувати сіно з ясел спеціальна драбина (“драбинка”). Відомі два варіанти. Перший – коли впоперек ясел кріпилися лати з проміжком 15-20 см і утворювали своєрідну драбинку, яка була невід’ємною частиною конструкції ясел.

“Круглєк такий прибитий зверхі, та й балькі такі о… густо ні двацікь до трицікь цинтометрів (20-30 см) один вид одного так аби вивця там пхала голову тай з цих ясел їла сіно” [13].

У іншому випадку використовували переносну драбину, яку клали в ясла, привалюючи нею сіно зверху. Тут, попри використання звичайної драбини, нерідко виготовляли спеціальну драбинку, що слугувала виключно для ясел [14] (мал.3, фото 11-12).

“Та й тамичка драбинка така, аби сіно не вікігали. Підоймалоси, сіно накладалоси, цим накривалоси” [15]. “Зверьха навалювали драбинков… то-то цисі… у нас є така драбинка, яков навалювали. Навалювали зверьха цу, ну сіно… Поклав сіна свіжого, то навалив, і вна мала вагу собі. Смерековий круглєк, і дес так аби вно було до десікь, вісім сантиметрів товщини. Два однакові – залежит яка довжина має бути цих ясел, так як воно легко влазилоси у ці ясла. Виверчувалиси з двох сторін ну дірки, і ті всі бильця добре робити би з твердої деревини, з гілок смереки, з сучя… Вна має бути така масивна, для того аби… вна легонька ні, бо вна її худоба може там носом чи рогом… а вна собі там файно навалює цисе сіно” [16].

Мал.4. Реконструкція ясел Зафіксовані також окремі свідчення про наявність у притулах дерев’яної підлоги. Наявність підлоги у притулах диктувала певні вимоги до конструкції ясел і способу їх облаштування (мал.4). Ось що про це кажуть гуцули: “Отак рівненько, отак лиш дошку собі суда… трошки від пидлоги такі кайлачки підставлялиси, шоби не до самої пидлоги. І тут від того ше дошка так оброблена, і всьо, і тут такє набито” [17]. “Форма була… збивав як ящик, о, звідцив робив отутички дошку, а тутичкі клав, розумієте, міг ставити, розумієте, такі планки, зверхи знов дошку – і такі планки ставив… перегородки, шоби сіно вно відти їло, розумієте, з цих перегородків” [18].

Свідчення розпливчасті. Респонденти, розказуючи про наявність ясел у притулах з підлогою, поводили себе невпевнено, очевидно сумніваючись в їх достовірності. Облаштування підлоги у притулах – явище пізнє, і масове утримання овець на дерев’яній підлозі викликає сумніви.

Утримання овець у притулах має свою специфіку, що вимагає, окрім ясел, мати ряд конструктивних форм, життєво необхідних для належного функціонування приміщення з максимальними вигодами. Це різні перегородки, що розділяли внутрішній простір притули на окремі приміщення залежно від їхнього призначення. Комору від хліва для овець відділяла закрита зрубна стіна. Внутрішнє планування притули-хліва передбачало розмежування території в районі дверей, які вели з хоромів у притули, і місця, де утримувалися вівці. В свою чергу територія, де тримали овець, теж поділялася на окремі приміщення – “царки”, де перебували вівці залежно від їх статі та віку. Зазвичай вівці утримувалися окремо від баранів. Ягнят також відділяли від дорослих. Телят намагалися тримати окремо від овець. В останньому випадку приміщення повинні перегороджуватися закритою стіною: перебування телят і овець в одному просторі могло призвести до загибелі телят. Головною причиною несумісності є неприйняття останніми запаху овечих виділень.

“Овечий гний має цес такий, має вовкун, шо худоба велика здихає перед весни. Вид цего мусту, шо овечого… а перед весни телиця лиш заслабне тай то… Запах вид корови инакший, а вівці – то сильний такий, шо єк викопуєте гний з стайні… аж навесні, то так, шо аж дере в горлі, єк викопуєте цес гний, кур такий сильний, а вид корови то ні, тай вид коня” [19]. “Муст у нас кажут… у баби там була мустєнка… – гноївка, мустєнка її називали” [20]. “То є окремо [загороди для овець – М.М.], для баранів окремо, а вівці окремо… аж уже під осінь злучали… А так то окремо” [21]. “Маленькі єгнєта, такі лишень – ну тиждень, пивтора, два тижні – то в хакі. У хату брали єгнєта, але так там межи вівцями зроблений такий… перегородка, та й єгнєта собі там з вівцями разом, але не вкупі, але єгнєта окроме вид овец” [22].

Мал.5. Зрубна перегородка Мал.6. Набірна суцільна ліса У притулах побутували два типи перегородок – стаціонарні, які мали зрубну конструкцію, та перегородки-ліси, набрані з смерекових лат. Ліси поділялися на два види. Конструкція першого складалася з двох вертикальних стояків з рядом горизонтальних лат. Стояки мали наскрізні отворами діаметром до 5 см. В отвори вставлялися лати, на виході розклинювалися (“плішилися”), в результаті виходила міцна дерев’яна конструкція. Один стояк мав розміри, які відповідали висоті хатньої стіни. Інший сягав висоти зовнішньої стіни притули. Довгий стояк верхнім кінцем кріпився до виступаючого верхнього вінця зрубу, а нижній до підлоги. Довжину ліси диктували розміри (ширина) притули. Висота перегородки коливалася в межах 1,5 метра. Така конструкція повністю впоперек перегороджувала притулу і утворювала окреме приміщення (“царок”), при цьому не обмежуючи в нього доступу. Ліса легко поверталася на довгому стояку [23] (мал.5,6, фото 30-31).

Другий тип ліси мав іншу конструкцію. Вона складалася з нерухомої частини і хвіртки. Палі нерухомої частини закопувалися або забивалися в землю. Верхня частина пристінної палі кріпилася тиблем до стіни. Продовжувала огорожу хвіртка шириною близько 70 см. Вона повторювала всі горизонтальні параметри нерухомої частини. Одна з вертикальних паль хвіртки кріпилася ґужвою до вкопаної пристінної палі. Гужва виконувала роль завіс. З іншого боку на палі хвіртки і нерухомої частини надягали (накидали) скручену ґужву. В цьому випадку гужва виконувала функцію замка [24] (мал.7).

Мал.7. Ліса з хвірткою Ось що про такі конструкції розповідають гуцули: “Ліси робили… о такі-во, так як драбина, але дрібні, дрібніще… аді гуще це, так аби дроб’є не пролізли, єрчі по вашому, так розумієте мене. Ну єрчє – вівця по нашому, по старовіцки дроб’є” [25].

“Такі єк то сказати робили такі ліси. Веркіли то на яких на 10, 12, 15 цинтометрів та й жердки били, та й така перегородка – називаласи ліси. Ади то така перегородка з кругліка, аді з ґажучок таких, з круглєків таких єк… перегородку у середині межи вівцями і єгнєтами… зато шоби вни не мерзли, єгнєта. З того боку вівці і з того боку, а межи ними перегородка для єгнят” [26]. “Ліси си називали, кусок плоту” [27].

У притулах зустрічаються стаціонарні перегородки, які мали зрубну конструкцію. Таку перегородку має задня притула хати з села Бережниця Верховинського району Івано-Франківської області [28] (фото 32). Перегородка зведена з чотирьох широких півкругляків (“плениць”). Вінця одного краю конструкції з’єднані в замок з вінцями задньої стіни притули. Інший край вінців кріпиться врубками до вертикального масивного стовпа, який щільно притягнутий тиблями до зрубу хатньої стіни. Перегородка має прямокутний дверний отвір, облаштований при хатній стіні. Двері одностулкові, на бігуні, виготовлені з трьох смерекових дощок, стягнутих врізною шпугою.

Облаштування перегородок залежало не тільки від планування притул, але й від запитів і потреб господаря хати. Траплялися випадки, коли в притулах перегородки не встановлювалися.

“…А це занний хлів [притули – М.М.] був, вівці там…не було [перегородок – М.М.] в баби… я це знаю добре, бо я там ріс з маленького. Я це якраз у такі хакі родивси і в такі хакі ріс, у мої баби. Може дес такє то могло робитиси, якшо єк по своїй вігоді ґазда вформовував” [29].

Наявність різного роду форм і конструкцій в притулах-хлівах, які забезпечували життєдіяльність овець, не зафіксована. Тобто, корита й жолоби для води і солі в притулах не були обов’язковими. Так, принаймні, засвідчують наші респонденти: “У стайні ні… лиш тілко ясла, для води то скрізь віпускали… у приміщенні води не було, я не кімую. Надворі жолоби з дерева. Жоліб вірубували такий з деревини на п”єкь, шіскь, десікь митрів [5, 6, 10 м – М.М.]. Рано пустив, до жолоба прийшли напилиси, та й всьо. Та й там віпускают до води раз на день, ци два рази, рано та й увечір [взимку – М.М.]. То-то нічо вівца йде, вівци нічо не шкодит, вівца ше ліпша… шо єк на студини. Шо вна у теплі передвесни то вже обпадає вовна, єк кабуші. Кабуші такі великі, то густо є у вовні єк дуже тепло. А єк холод, то нема” [30].

Мал.8. Корито “Корита [у притулах – М.М.] я де не знаю, це шош придумано” [31]. “Переважно пили на дворі, бо вівці там довго ні, [у притулах – М.М.] лиш переночуют. А зимом, ви знаєте, шо вівця може зимувати собі скрізь, їй нічо не стається, вна наоборот шерсть кращу ше має, як та, шо в хліві. Вівця дуже хоче проходу, світа, так” [32].

“Инчого не було [у притулах – М.М.], ці єсла для сіна та й по всему, а корму нієкого не давали… аж вже там дес соли – то це вже вівці на дворі попоїґє, а там не було, окрім цих єсел, шо давали сіно, там инчих не було. Я знаю, бо тут, де ми, то було старовіччине” [33] (мал.8, фото 5).

Трапляються випадки, коли притули не використовувалися під хліви, а слугували коморами, у яких зберігався одяг і продукти харчування [34].

 

ФОТОІЛЮСТРАЦІЇ

 

ВИСНОВКИ

Господарські споруди, які примикали до хати були невід’ємною конструктивною частиною будівлі, складали цільну зрубну конструкцію під одним дахом накритим колотою дошкою (“дранков”). Конфігурація планування залежала від потреб забудовника. Традиційно вони розміщувалися з причілкових і задньої стін хати і мали у плані вузьку П-подібну форму шириною близько двох метрів. Також зустрічаються варіанти планування з Г-подібним розміщенням, де господарські споруди примикають до задньої і однієї з причілкових стін, або тільки до задньої стіни хати. В різних районах Гуцульщини вони мали свої назви – це притули, хліви, стайні, кошари, кошєри, колешні. З причілків, зазвичай, розташовувались комора і кліть, які мали окремі входи з чільної сторони будівлі. Стайні займали всю задню частину споруди і мали декілька входів. Зовнішні входи мали невисокі двері, які розміщувалися одна на задній стіні, інша на причілковій. Потрапити до стайні можна було також через внутрішні двері з хоромів (сіней).

В коморах та клітях стояли бодні, бербениці, бочки з продуктами харчування, а також зберігали одяг, який переховували у скринях та розвішували на жердках. В стайнях-притулах утримували овець. Приміщення стайні розділяли дерев’яні перегородки (ліси) з хвіртками (“фіртками”). Вздовж стіни розміщувалися ясла (“єсла”). Ясла мали вузьку видовжену форму з певними конструктивними особливостями.

У роботі визначено конструкцію і особливості планування притул, типологію і конструкції перегородок та ясел, розташування і прив’язка до конкретного місця. Розглянуто доцільність облаштування у притулах дерев’яної підлоги.

Зафіксовано два типи перегородок – стаціонарна зрубна і рухома набірна ліса. Набірна ліса, у свою чергу, має два підвиди: суцільна рухома ліса і ліса з хвірткою.

Ясла можуть бути встановлені на земляну долівку або на дерев’яну підлогу. Різновиди ясел: 1) на одній жердці з дошкою (замість дошки можуть бути набиті круглі лати); 2) “в закид” з ґужвою; 3) з додатковою верхньою латою; 4) з драбинкою – стаціонарною чи переносною.

Ясла “в закид” – архаїчний тип, що не потребував жодних засобів кріплення, крім ґужви. Простота конструкції і кріплення дозволяла легко встановлювати їх на земляній долівці.

Конструкція ясел, встановлених на дерев’яній підлозі, вимагала інших засобів кріплення. Палі як основні конструктивні елементи прибивалися до підлоги й до стін. До паль прибивали дошки; очевидно, цей тип є пізнішим.

Наявність у притулах корит різної форми для води і солі-“лизуна” інформаторами не підтверджена. Якщо такі випадки й траплялися, це було явище випадкове, а не традиційне, тому встановлювати корита у хлівах-притулах не бачимо сенсу. Їх можна розміщувати на задньому дворі хати, недалеко від входу до хліва.

Сумнівною також є доцільність дерев’яної підлоги у приміщеннях для утримання овець. З-поміж експедиційного матеріалу такі свідчення теж є доволі епізодичними.

Наведені матеріали у процесі подальшої роботи над реконструкцією обладнання господарчих приміщень можуть бути додатково уточнені чи вдосконалені.

 

ПРИМІТКИ

[1]. Шухевич В. Гуцульщина. – Львів, 1899. – С.106-108. Кайндль Р. Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази. – Чернівці, 2000. – С.540-51.

[2]. У проектній документації на експонаваані в Музеї будівлі внутрішні конструкції господарчих будівель не відображені.

[3]. Р.Р.Кобальчинська стверджує, що при дослідженні хати з с.Шепіт Косівського району Івано-Франівської області в притулах була облаштована дерев’яна підлога.

[4]. Записано в селі Криве Поле (присілок Крива) Верховинського району Івано-Франківської області від Семечука Юрія Дмитровича, 1923 р.н. (серпень 2009 року).

[5]. Записано в селі Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області від Готича Петра Микитовича 1912 р.н. (серпень 2009 року).

[6]. За матеріалами експедиції. Зафіксовано у с.Криворівня (присілок Кобилин, що на горі Довбушєнка) Верховинського району Івано-Франківської області (вересень 2009 року).

[7]. Записано в селі Криве Поле (присілок Крива) Верховинського району Івано-Франківської області від Семечука Юрія Дмитровича 1923 р.н. (серпень 2009 року).

[8]. Записано в селі Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області від Готича Петра Микитовича 1912 р.н. (серпень 2009 року).

[9]. Записано в селі Буківець Верховинського району Івано-Франківської області від Тафійчука Михайла Миколайовича 1939 р.н. (серпень 2009 року).

[10]. Записано в селі Криве Поле (присілок Крива) Верховинського району Івано-Франківської оьласті від Семечука Юрія Дмитровича 1923 р.н. (серпень 2009 року).

[11]. Такі ясла зафіксовані у селі Криворівня (присілок Осік, що на горі Ігрець) Верховинського району Івано-Франківської області у Марусяків Миколи 1958 р.н. та Калини 1957 р.н. (вересень 2009 року).

[12]. Записано у селі Буківець Верховинського району Івано-Франківської області від Тафійчука Михайла Миколайовича 1939 р.н. (серпень 2009 року).

[13]. Записано в селі Криве Поле (присілок Крива) Верховинського району Івано-Франківської області від Семечука Юрія Дмитровича, 1923 р.н. (серпень 2009 року).

[14]. Така драбина зафіксована в селі Криве Поле (присілок Крива) Верховинського району Івано-Франківської області на обійсті Семечука Юрія Дмитровича 1923 р.н. (серпень 2009 року).

[15]. Записано у селі Криве Поле Верховинського району Івано-Франківської області від Остафійчука Василя Кузьмича 1949 р.н. (серпень 2009 року).

[16]. Записано в селі Криве Поле (присілок Крива) Верховинського району Івано-Франківської оьласті від Семечука Юрія Дмитровича 1923 р.н. (серпень 2009 року).

[17]. Записано у селі Буківець Верховинського району Івано-Франківської області від Тафійчука Михайла Миколайовича 1939 р.н. (серпень 2009 року).

[18]. Записано у місті Косові (місцина Маскалівка) Івано-Франківської області від Корнелюка Миколи Онуфрійовича 1942 р.н. (серпень 2009 року).

[19]. Записано в селі Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області від Готича Петра Микитовича 1912 р.н. (серпень 2009 року).

[20]. Записано в селі Буківець Верховинського району Івано-Франківської області від Тафійчука Михайла Миколайовича 1939 р.н. (серпень 2009 року).

[21]. Записано у селі Буківець Веховинського району івано-Франківської області від Тафійчука Михайла Миколайовича 1939 р.н. (серпень 2009 року).

[22]. Записано в селі Криве Поле (присілок Крива) Верховинського району Івано-Франківської оьласті від Семечука Юрія Дмитровича 1923 р.н. (серпень 2009 року).

[23]. Подібна конструкція ліси зафіксован в хаті з села Бережниця Верховинського району Івано-Франківської області, що експонується в НМНАПУ.

[24]. Подібні, але без ґужви, ліси зафіксовані у селі Криворівня (присілок Осік, що на горі Ігрець) Верховинського району Івано-Франківської області у Марусяків Миколи 1958 р.н. та Калини 1957 р.н. (вересень 2009 року).

[25]. Записано у селі Криве Поле Верховинського району Івано-Франківської області від Остафійчука Василя Кузьмича 1949 р.н. (серпень 2009 року).

[26]. Записано в селі Криве Поле (присілок Крива) Верховинського району Івано-Франківської оьласті від Семечука Юрія Дмитровича 1923 р.н. (серпень 2009 року).
[27]. Записано в селі Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області від Готича Петра Микитовича 1912 р.н. (серпень 2009 року).

[28]. Хата експонується в НМНАПУ. В архівних документах Музю конструкцію перегородкивиявити не вдалося. В обмірних і реставраційних кресленнях конструкція перегородки не відображена.

[29]. Записано у селі Буківець Верховинського району Івано-Франківської області від Тафійчука Михайла Миколайовича 1939 р.н. (серпень 2009 року).

[30]. Записано в селі Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області від Готича Петра Микитовича 1912 р.н. (серпень 2009 року).

[31]. Записано у місті Косові (місцина Маскалівка) Івано-Франківської області від Корнелюка Миколи Онуфрійовича 1942 р.н. (серпень 2009 року).

[32]. Записано у селі Буківець Верховинського району Івано-Франківської області від Тафійчука Михайла Миколайовича 1939 р.н. (серпень 2009 року).

[33]. Записано в селі Криве Поле (присілок Крива) Верховинського району Івано-Франківської області від Семечука Юрія Дмитровича 1923 р.н. (серпень 2009 року).

[34]. Така хата-гражда з притулами зафіксована у селі Криворівня (присілок Осік, що на горі Ігрець) Верховинського району Івано-Франківської області (вересень 2009 року). Марусяк Калина, господиня хати розповідає, що хату будував її дід у 1925 році і стверджує, що у притулах ніколи не утримувалася худоба. Тут завжди зберігали домашній реманент, одяг та продукти харчування.