Виставка “НАРОДНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ зі збірки НМНАП України” (пам’яті Ігоря ШРАМКА)

Катерина МІЩЕНКО

Цимбали. 1940-і рр. Тернопільщина 26 травня − 12 червня 2011 р. в Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара” відбулася виставка, присвячена пам’яті дослідника і збирача народних музичних інструментів Ігоря ШРАМКА – “Народні музичні інструменти зі збірки Національного музею народної архітектури та побуту України”.

Експозиція презентувала частину величезного доробку Ігоря Шрамка [1938 – 2010] − непересічного дослідника і збирача народних музичних інструментів. Його зусиллями було зібрано понад 600 унікальних експонатів, які разом складають цілісну картину українського музичного побуту ХХ століття. Виставку було відкрито до дня народження Ігоря Шрамка, 26 травня; вона діяла до 12 червня − до завершення фестивалю “Кобзарська Трійця”.

Пропонуємо Вашій увазі огляд експозиції та коментарі.

Ігор ШРАМКО Ігореві Шрамку належить кілька справжніх відкриттів у царині української музичної традиції. Виставка ілюструє з-поміж них три:

  • дослідження ймовірного строю і варіантів конструкції мамаївської кобзи
  • побутування та типи традиційних цимбалів в Україні
  • давні народні конструкції скрипок, що беруть свій початок від давньоруських гудків

Тексти анотацій укладені куратором виставки Катериною Міщенко із цитуванням авторських публікацій Ігоря Шрамка 1970-80-х років, (зокрема, статті “Українські народні музичні інструменти в МНАП УРСР” та вступної статті до “Каталогу виставки українських народних музичних інструментів та матеріалів з історії музичного побуту Української РСР”).

 


Дослідження ймовірного строю
та варіантів конструкції мамаївської кобзи


 



 

Джерелом цього відкриття стала непересічна знахідка − “ручні баси” з закарпатської Гуцульщини, які вивели дослідника на цілком певний стрій давнього українського інструмента − БАНДУРКИ, чи, як ми сьогодні кажемо, МАМАЇВСЬКОЇ КОБЗИ, добре знаної за зображеннями картин “Козак Мамай”.

А й справді, чи ж могло бути так, щоб у багатющій музичній культурі українців не було аналога нинішньої іспанської шестиструнної гітари? Суто побутового струнного інструмента до співу, до ритму, до танцю? Адже саме такі інструменти бачимо на цих народних картинах. Струни їх достатньо довгі, щоб забезпечити ефективне звучання басів, що необхідне для супроводу співу і мелодії, а сама будова передбачає можливість грати “ударами” по струнах…

Втім, надамо слово самому авторові.

Ігор ШРАМКО:

 


Побутування та типи традиційних цимбалів в Україні


 


 

Ігор ШРАМКО:

 


Давні народні конструкції скрипок,
що беруть свій початок від давньоруських гудків


 


 
ГУДОК, КІМІНЧЕ І СКРИПКА

Ще Гнат Хоткевич у своїй праці “Музичні інструменти українського народу” зазначав: “Прямих вказівок нема, але є підстави твердити, що первісним струновим [інструментом] у нас був гудок… У нас, українців, теж ще й досі скрипку в деяких місцевостях називають гудком”. І цитував працю Д.В. Розумовського про інструменти, що були у вжитку до 18-го століття: “Гудок − музичний давньоруський інструмент, схожий на скрипку, без виїмок з боків, з пласким дном і покришкою. На ньому грають, як і на скрипці, за допомогою смичка. Він дуже розповсюджений у Південній Росії, Малоросії та низових губерніях. Гра на ньому дуже проста: на найвищій (крайній) струні зазвичай розігрується яка-небудь народна тема (мотив), а інші дві струни, вистроєні квінтою вниз, служать немов би акомпанементом чи басом для супроводу мелодії”.

Саме такий смичковий інструмент з грушовидним корпусом зображений і на фресці Софії Київської − отже традиції побутування його в Україні сягають вже до тисячі літ.

У музейних збірках Києва збереглося кілька подібних інструментів. Зокрема, Національний музей народної архітектури має два зразки близького “родича” давнього гудка − болгарського інструмента КІМІНЧЕ, який має дуже подібний вигляд і конструкцію. Обидва ці інструменти, представлені на виставці, знайдені в Україні і датуються ХІХ ст.

Ігор ШРАМКО: