За публікацією: Вересаївська кобза / Едуард Драч // Газета “Новий шлях” (“New Pathway”). – Канада, Торонто. – 1995. – №3. – 21 січня. – С.9. – pdf.
Ця невеличка стаття була віднайдена Назаром Божинським у архіві Миколи Будника, збереженому в НЦНК “Музей Івана Гончара”. На той час це була дуже важлива публікація – і насамперед тому, що належить талановитому музикантові-практику, здатному оцінити нововідтворений маловідомий інструмент з виконавського погляду…
Відтоді минуло майже три десятиліття. Вересаївська кобза посіла своє незаперечне місце в культурному та інформаційному просторі України – і не в останню чергу завдяки музичному доробку Едуарда Драча, який оприлюднив на різних сценах ряд яскравих самобутніх творів у супроводі давнього, позачасового для України інструмента. Запозичивши його від знаменитого кобзаря – носія епічної традиції, сучасні музиканти значно розширили сферу побутування вересаївської кобзи. Але матеріал, опублікований колись у канадській газеті, досі лишається актуальним – тим паче, що пісенно-музична творчість автора статті й донині його підтверджує.
Микола Лисенко назвав цей інструмент класичним типом української кобзи. Вересаївська кобза має всього 12 струн, шість на грифі і шість на корпусі, що називаються приструнками. Але відмінність від бандури полягає не тільки в малій кількості струн (бо в бандури чернігівської їх на півфортеп’яна), а і в способі гри, що сильно відрізняється, в звукові, що цим способом видобувається. “Бандурним” способом грати можна, але струн треба більше. І бувалий бандурист дивиться на цей інструмент і думає: “І за що цього Вересая так вихваляли? На чому ж він тут грав? 12 струн – і ВСЕ?”
Так, і люди Остапа Вересая любили, і сам Шевченко свого “Кобзаря” з дарчим написом і найкращими побажаннями подарував. А щодо самої вересаївської кобзи, то грати там є на чому, можу засвідчити.
Перше моє побачення з цим інструментом відбулося в 1988 році. Зроблена учнем Миколи Будника, ще недосконала за конструкцією і учнівська за виконанням, вразила незвичайним відчуттям. Після всіх цих фантастичних фільмів про мандри через час і простір, інструмент, зображення якого було ще в 11-му сторіччі на стінах Софії Київської, викликає саме перенесення в часі.
Не розписуючи в деталях, скажу, що спосіб гри – змішаний, щось середнє між тим, як грають на бандурі, і тим, як грають на лютні чи класичній гітарі, тільки у вересаївської кобзи немає ладів (fretless) на грифі, і стрій від гітарного досить відрізняється. Так грав сам Остап Вересай!
Наразі є не більше трьох-чотирьох виконавців, що серйозно зайнялися цим інструментом. Хоча школа Миколи Будника росте, і все більше молодих хлопців іде до нього в науку, щоби навчитися жити за кобзарськими законами, грати на радість людям і робити інструменти самим, – вересаївські кобзи, “харківські” бандури, торбани, панські бандури, колісні ліри, гусла та гудки.
Щоб відродити інструмент для життя повноцінного, мало зробити його копію, поставити в музей і милуватися. На момент початку роботи репертуар цього інструмента був обмежений лише тими піснями, думами і п’єсами, котрі записав Микола Лисенко; не було самовчителя і добре розробленої технології виготовлення інструмента. І для більшої продуктивності ми мусили розділити наші зусилля. Микола Будник у своїй кобзарській школі викладає кобзу, вчить молодих кобзарів її виготовляти, сам же вдосконалює технологію і деталізує конструкцію. Володимир Кушпет виконує репертуар, записаний Лисенком від Вересая (а це півтора десятка творів) і вже закінчив роботу над першим в історії самовчителем гри на інструменті [djvu].
Коли цього літа Микола Будник вручив мені новостворений інструмент, то єдиною умовою переді мною, як перед автором-виконавцем, стояло написання хоча б кількох творів для вересаївської кобзи. Але цей дивний і чудовий інструмент подарував мені їх за чотири місяці більше десяти.
1994
Едуард Драч
Едуард ДРАЧ і вересаївська кобза: список відтворення на YouTube »
