Позначка: Музичні інструменти
Вересаївська кобза – Едуард ДРАЧ, 1995
За публікацією: Вересаївська кобза / Едуард Драч // Газета “Новий шлях” (“New Pathway”). – Канада, Торонто. – 1995. – №3. – 21 січня. – С.9. – pdf.
Ця невеличка стаття була віднайдена Назаром Божинським у архіві Миколи Будника, збереженому в НЦНК “Музей Івана Гончара”. На той час це була дуже важлива публікація – і насамперед тому, що належить талановитому музикантові-практику, здатному оцінити нововідтворений маловідомий інструмент з виконавського погляду…
Відтоді минуло майже три десятиліття. Вересаївська кобза посіла своє незаперечне місце в культурному та інформаційному просторі України – і не в останню чергу завдяки музичному доробку Едуарда Драча, який оприлюднив на різних сценах ряд яскравих самобутніх творів у супроводі давнього, позачасового для України інструмента. Запозичивши його від знаменитого кобзаря – носія епічної традиції, сучасні музиканти значно розширили сферу побутування вересаївської кобзи. Але матеріал, опублікований колись у канадській газеті, досі лишається актуальним – тим паче, що пісенно-музична творчість автора статті й донині його підтверджує.
Continue reading “Вересаївська кобза – Едуард ДРАЧ, 1995”
Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА: традиційні народні музичні інструменти”
З 7 до 30 червня 2014 року в Музеї Івана Гончара діяла виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА” – народні музичні інструменти з фондових збірок Національного музею народної архітектури та побуту України і Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”. Пропонуємо вашій увазі її віртуальну версію.
Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА” ілюструє основи громадської музичної культури українців. Троїста музика у традиційному складі була поширена по всій території України – маючи, проте, свої регіональні відмінності у кожному краю.
Традиційні інструменти троїстої музики – скрипка, цимбали, бас і/або ударні – бубон чи барабан з тарілкою. На Гуцульщині з 19-го століття до “капели” додавали також “флоєрку” чи “фрілку” – сопілку без денця. Для всіх інших територій України сопілка у складі музик є відносно пізнім явищем.
Continue reading “Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА: традиційні народні музичні інструменти””
Ігор Шрамко про народну скрипку в Україні
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
Скрипка, що в Карпатах називається “гуслі”, має в Україні давні традиції виробництва, власну термінологію частин інструмента та способів гри, що разом з етимологією слова, яким названо інструмент, вже дає підстави говорити не про запозичення його у інших народів. Це, однак, ніяк не виключає, можливостей впливу на розвиток її форми у пізніші часи італійських конструкцій, що стали класичними (цікаво відмітити “східний” завиток голівки італійських скрипок).
Один з найулюбленіших народних інструментів і обов’язковий (майже завжди головуючий) учасник багатьох ансамблів, які супроводжують дійства громадського та особистого характеру, скрипка надзвичайно широко використовується й для сольного виконавства, форми якого часом надзвичайно складні і своєрідні (зафіксовано існування сюїт-поем). Вже у ХVІ ст. документально підтверджено існування скрипалів-професіоналів, які по багатьох містах були об’єднані у цехи.
Continue reading “Ігор Шрамко про народну скрипку в Україні”
Ігор Шрамко про українські цимбали
За авторськими публікаціями Ігоря Шрамка 1970-80-х років:
“Українські народні музичні інструменти в МНАП УРСР”, “Каталог виставки українських народних музичних інструментів та матеріалів з історії музичного побуту Української РСР”.
ЦИМБАЛИ […] представлені усіма нині відомими різновидами, три з яких виявлено нами.
Найдавніший різновид побутує нині у Воловецькому районі Закарпатської обл. Мають вони усього шість бунтів струн (по три у бунті), які дають чотири тони квінтового кола і строяться за скрипкою (яку там називають “гуслі”). Такі цимбали вживаються лиш у реґіональному ансамблі, який складається з скрипки, баса і цимбал, де виконують функцію ударних та посилюють гармонічну визначеність виконуваних на скрипці мелодій. Цікаво відзначити, що конструкція цих цимбал подібна до конструкції гуслів, які знайдені нами на Дніпропетровщині.
Continue reading “Ігор Шрамко про українські цимбали”
Ігор Шрамко про бас (баси, басолю) в Україні
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
Бас (баси, басоля) віддавна відомий в Україні як ансамблевий інструмент і досі звучить у всіх регіонах крім, хіба що, Півдня республіки.
Залежно від соціально-естетичних регіональних уподобань він був більше або менше своєї середньої величини, котра, як і форма інструменту,
близька до віолончельної. За тими ж причинами на басу грали лише щипком, смичком, тростю, або навіть поєднуючи ці способи гри (як, наприклад, у Путильському районі Чернівецької обл.).
Стрій трьох (іноді чотирьох) струн інструменту квартовий або квінтовий. Стрій басів з Половецького р-ну Закарпатської обл., на яких грають смичком, цілком подібний до строю древньоруських гудків: дві струни в унісон, а третя на квінту вище. В разі використання чотирьох струн (як то є у придбаного нами баса), одна з них дає октаву до основного тону.
Continue reading “Ігор Шрамко про бас (баси, басолю) в Україні”
Ігор Шрамко про українські ударні інструменти
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
Мембранофони та ідіофони. […] Барабани [з Карпат], що мають місцеву назву “бубен”, представляють собою відому всьому світові конструкцію двосторонніх барабанів.
[Так, наприклад,] “бубен”, роблений у Межигірському районі Закарпатської обл., має діаметр 46 см і ширину обруча 35 см, а роблений у Воловецькому районі Закарпатської обл. відповідно 49 см і 20 см. На обох інструментах зверху закріплено металеву тарілку (відповідно 35 см і 23 см у діаметрі), на якій грають залізним прутиком. На межигірському бубні шкіра з однієї сторони має шкіряний покров висотою десь 0,5 см.
Continue reading “Ігор Шрамко про українські ударні інструменти”
Ігор Шрамко про українські духові інструменти
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
• Вступ
• Аерофони ЛАБІАЛЬНІ: • Теленка • Флояра • Сопілка-зубівка • Сопілка-денцівка • Півтораденцівка та дводенцівка • Свиріль, або кувиці • Окарина, або зозуля
• Аерофони ЛІНГВАЛЬНІ: • Тростянка • Ріжок • Дідик • Пищалка • Дримба • Дуда, або коза • Гармонія, баян • Сурма
Про існування в Україні аерофонів у найдавніші часи свідчать не лише результати археологічних досліджень (відомі знахідки рогів, різноманітних сопілок, свистунів (окарин) та ін.), але й той факт, що назви свирілі, труби, сурми, дуди, сопілки, трембіти стрічаємо у нашій народній обрядовій поезії язицьких часів, у записах дипломатів та мандрівників.
Загальновідомі свідчення арабського купця X ст. Ібн-Даста, який говорить про існування у слав’ян духового інструменту “у два лікті довжиною”, часто стрічаємо у пам’ятниках нашої писемності 10-13 ст. назви “труби”, “сурни”, “сопели”, “свирели”, “козиці” − музичних духових, вживаних у війську, у побуті народу (зокрема, вживаних професійними музиками – “свирцями”, “сопельниками”).
Continue reading “Ігор Шрамко про українські духові інструменти”
Ігор Шрамко про колісну ліру в Україні
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
Лірою, а по деякий регіонах “кобзою”, “релею”, “рилею” (а то й “поросям” − то вже шуткуючи, напевно) в Україні називали струнно-клавішно-смичковий інструмент із скрипкоподібним резонатором, розмір якого у залежності від бажаної сили звучання міг сягати віолончельного (такий інструмент зберігається у Мелітопольському краєзнавчому музеї).
Струни інструмента (буває їх три або чотири) одночасно приводяться у коливання натертим живицею коліщам, яке розміщено до них перпендикулярно, лаштовано у корпусі резонатора і обертається виконавцем ручкою. На одній із струн (або двох при чотириструнній конструкції) клавішами (буває їх від 3 до 15), розміщених на корпусі резонатора, виконується мелодія, інші звучать постійно квінтою й октавою до першої струни.
Здавна відомий нашому народу інструмент цей у різних регіонах мав різне значення у музичному побуті, і, можливо, саме він здібний яскраво ілюструвати залежність величини і форми резонатора, кількості струн, декору і т.п. від соціально-естетичної функції інструменту. Це підтверджується як результатами експедиційних опитів, так і зібраними у наших фондах [НМНАПУ] експонатами.
Continue reading “Ігор Шрамко про колісну ліру в Україні”
Ігор Шрамко про бандурку
За публікацією: Ігор ШРАМКО. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР [Фрагмент статті] / Традиційна бандура: минуле, сучасне, майбутнє // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Київ: НЦНК “Музей Івана Гончара”, 2016. – С.199-214. – PDF.
Пропонована стаття – один з розділів ґрунтовного огляду збірки музичних інструментів Національного музею народної архітектури та побуту України – написана у 1970-ті роки, але нині офіційно публікується вперше. Її автор, Ігор Костянтинович ШРАМКО [1938–2010] протягом тривалого часу збирав і опрацьовував цю колекцію. Виділення в тексті зроблені нами.
Життя козаків-запорожців: Іван Розсолода – син січовика, 116-літній інформатор Дмитра Яворницького
За виданням: Дмитро Яворницький. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу. – Ч.II. – Дніпропетровськ: “АРТ-ПРЕС”, 2005. – C.3-29.
• Вступ • Про Івана Розсолоду і його родину • Про батька-запорожця • Звідки бралися запорожці • Запорозьке привілля й довкілля • Про гніздюків і січовиків • Війни та протистояння • Запорожці на відпочинку • Запорозькі люльки • Запорозька музика • Господарство запорожців • Укріплення й помешкання • Їжа й посуд у запорожців • Запорозьке вбрання • Зброя у запорожців • Козацькі коні • Гроші у запорожців • Запорозьке врядування • Здоров’я й довголіття • Характерники. Християнство на Запорожжі • Козацький похорон • Куди поділися запорожці • Біля двору Івана Розсолоди • Плани й карти у книзі • Деякі висновки з погляду сьогодення • Джерела
Довкола козаків і козацької старовини сьогодні твориться багато легенд і майже-казкових уявлень. Якими ж вони були насправді? Класикові української історії та музейництва Дмитрові Яворницькому колись пощастило зустріти майже-очевидця тих часів: навіть не онука, а сина запорозького козака! Іван Гнатович Розсолода, улюблений син січовика Гната Недоступа, у свої сто шістнадцять(!) років зберіг пам’ять про батькові оповіді з козацького побуту, а багато що встиг побачити й на власні очі.
Ці справді безцінні записи Дмитро Іванович вмістив у своїй першій великій монографії “Запорожье в остатках старины и преданиях народа”, розпочавши ними її другу частину. Будучи вперше опублікованою 1888 року, ця інформація разюче відрізняється від усіх інших оповідей на козацьку тематику, які вже значно більше повиті серпанком легенди.
Публікуємо сьогодні тут розповідь Івана Розсолоди, викладену Дмитром Яворницьким, без жодних змін, окрім розбиття великих шматків тексту на тематичні розділи й логічні абзаци — для легшого їх сприймання. Усі виділення в тексті також зроблені нами.
Наводимо також усі ілюстрації, вміщені в монографії, згрупувавши їх за темами розповіді.
