Новини
Рінгтони та інші синтезаторні подання українських мелодій
…Робимо самі, призбируємо й ділимося :)
Continue reading “Рінгтони та інші синтезаторні подання українських мелодій”
Posted in Новини
“ВУХОВ’ЯН” – музичний гурт Музею Івана Гончара, 1999–2001
● Пісні та музика з репертуару
Цей гурт у Музеї виник зовсім ненароком. Двоє дівчат-співробітниць зі Звіринецької майстерні принесли на роботу скрипки, на яких тоді самотужки вчилися грати; в кутку знайшлася гітара. В обідню перерву троє молодих музейників почали згадувати кожен свої пісні… Спробували грати разом – а що? Може, воно й нічого!.. А якщо зіграти щось до танців?
Саме був червень 1999 року, і після двох чи трьох таких посиденьок директор Музею попросив новоспечених музик грати на його власному ювілеї… Де зібрався увесь столичний мистецький бомонд! :)))
Це мав бути абсолютний провал :)) Ситуацію врятував геніальний ударник – художник і музейний реставратор Володимир Васильович Рак. Він узяв барабан, два дерев’яні експозиційні куби, якусь табуретку, стілець – і… уже ніхто нічого не слухав, бо всі гості завзято танцювали! Лише один чоловік стояв поруч, зітхав і ДУЖЕ докірливо дивився на музик – у тому погляді була найщиріша мука людини з справжнім музичним слухом. Але ансамблісти свої очі рішуче заплющили – і продовжили скрипкувати хто в ліс, хто по дрова…
Continue reading ““ВУХОВ’ЯН” – музичний гурт Музею Івана Гончара, 1999–2001″
Служба Божа для дитячого хору. Українська сопілка – Ярослав МАЗУР, 1992
Служба Божа для дитячого хору. Українська сопілка / Ярослав Мазур. – Жовква: Просвіта, 1992. – 72 с., іл, нот. – pdf.
З анотацій до розділів видання:
СЛУЖБА БОЖА
На основі церковних співів Галичини для дитячого хору загальноосвітніх шкіл аранжував Ярослав Мазур. Музичним текстом книжечки можуть користуватися однорідні жіночі та чоловічі хори, а також віряни в церковному богослужінні. На уроках музики загальноосвітньої школи цей нотний матеріал, завдяки доступності вокального діапазону для дітей шкільного віку та вузькому гармонічному викладу хорової партитури, прислужиться розвиткові багатоголосного співу.
УКРАЇНСЬКА СОПІЛКА
Цей розділ книжечки можна вважати якоюсь мірою самовчителем гри на сопілці для кожного, хто виявить таке бажання. Подаємо тут матеріали про вивчення аплікатури української сопілки та засвоєння першонавиків гри на ній. Щоденна гра на сопілці й повторення голосом доступного звукоряду (як окремих нот, так і звукосполучень та цілих мелодій) активно сприяє становленню музичного слуху людини.
Continue reading “Служба Божа для дитячого хору. Українська сопілка – Ярослав МАЗУР, 1992”
Вересаївська кобза – Едуард ДРАЧ, 1995
За публікацією: Вересаївська кобза / Едуард Драч // Газета “Новий шлях” (“New Pathway”). – Канада, Торонто. – 1995. – №3. – 21 січня. – С.9. – pdf.
Ця невеличка стаття була віднайдена Назаром Божинським у архіві Миколи Будника, збереженому в НЦНК “Музей Івана Гончара”. На той час це була дуже важлива публікація – і насамперед тому, що належить талановитому музикантові-практику, здатному оцінити нововідтворений маловідомий інструмент з виконавського погляду…
Відтоді минуло майже три десятиліття. Вересаївська кобза посіла своє незаперечне місце в культурному та інформаційному просторі України – і не в останню чергу завдяки музичному доробку Едуарда Драча, який оприлюднив на різних сценах ряд яскравих самобутніх творів у супроводі давнього, позачасового для України інструмента. Запозичивши його від знаменитого кобзаря – носія епічної традиції, сучасні музиканти значно розширили сферу побутування вересаївської кобзи. Але матеріал, опублікований колись у канадській газеті, досі лишається актуальним – тим паче, що пісенно-музична творчість автора статті й донині його підтверджує.
Continue reading “Вересаївська кобза – Едуард ДРАЧ, 1995”
Звіринецька майстерня Київського Кобзарського Цеху, 1990-і
В історії Київського Кобзарського Цеху звіринецька (“сєдовська”) майстерня передувала ірпінській. У середині 1980-х Микола Будник із друзями винайняли маленьку хатинку в Києві на печерському Звіринці (пров.Сєдовців, 8а), щоб там майструвати і, за потреби, жити. Коли ж на початку 1990-х меценат Володимир Кашицький придбав для цехового товариства половину хати в Ірпіні, Будник і актуальні його учні переселилися туди. Відтоді звіринецька майстерня гостинно приймала всіх, хто майстрував уже самостійно.
Господарями хати були брати Кислюки, Олександр і Павло – обоє поліглоти та викладачі київських ВНЗ, що знали по “надцять” іноземних мов. Відтак, основними захопленнями у звіринецькій майстерні стали традиційні кобзарські музичні інструменти, шахи, іноземні мови і “злам стереотипів”. А десь улітку 1994 року поміж хлопцями завелися дівчата – і народні календарні свята…
Continue reading “Звіринецька майстерня Київського Кобзарського Цеху, 1990-і”
З конференції “Ґрунт”: про українські візуальні архетипи – 2020
Фрагменти бесіди – Тетяна Фіщук, Катерина Міщенко (mp3):
Перша постійна експозиція Музею Івана Гончара: 2004−2018 − ФОТО, 3D-панорами
Це був День Незалежності 2004 року.
Співробітники Музею пам’ятають, як це було непросто − спершу домогтися відселення гуртожитку Міноборони з музейних приміщень, потім організовувати та відбувати ремонтні роботи… І коли їх було завершено, розпочалася чи не найбільш творча частина традиційної музейної роботи − створення нового обличчя Музею Івана Гончара.
Continue reading “Перша постійна експозиція Музею Івана Гончара: 2004−2018 − ФОТО, 3D-панорами”
Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА: традиційні народні музичні інструменти”
З 7 до 30 червня 2014 року в Музеї Івана Гончара діяла виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА” – народні музичні інструменти з фондових збірок Національного музею народної архітектури та побуту України і Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”. Пропонуємо вашій увазі її віртуальну версію.
Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА” ілюструє основи громадської музичної культури українців. Троїста музика у традиційному складі була поширена по всій території України – маючи, проте, свої регіональні відмінності у кожному краю.
Традиційні інструменти троїстої музики – скрипка, цимбали, бас і/або ударні – бубон чи барабан з тарілкою. На Гуцульщині з 19-го століття до “капели” додавали також “флоєрку” чи “фрілку” – сопілку без денця. Для всіх інших територій України сопілка у складі музик є відносно пізнім явищем.
Continue reading “Виставка “ТРОЇСТА МУЗИКА: традиційні народні музичні інструменти””
Ігор Шрамко про народну скрипку в Україні
За публікацією: Ігор Шрамко. Українські народні музичні інструменти в Музеї народної архітектури та побуту УРСР. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1970-і. − 54 с.
Скрипка, що в Карпатах називається “гуслі”, має в Україні давні традиції виробництва, власну термінологію частин інструмента та способів гри, що разом з етимологією слова, яким названо інструмент, вже дає підстави говорити не про запозичення його у інших народів. Це, однак, ніяк не виключає, можливостей впливу на розвиток її форми у пізніші часи італійських конструкцій, що стали класичними (цікаво відмітити “східний” завиток голівки італійських скрипок).
Один з найулюбленіших народних інструментів і обов’язковий (майже завжди головуючий) учасник багатьох ансамблів, які супроводжують дійства громадського та особистого характеру, скрипка надзвичайно широко використовується й для сольного виконавства, форми якого часом надзвичайно складні і своєрідні (зафіксовано існування сюїт-поем). Вже у ХVІ ст. документально підтверджено існування скрипалів-професіоналів, які по багатьох містах були об’єднані у цехи.
Continue reading “Ігор Шрамко про народну скрипку в Україні”
Ігор Шрамко про українські цимбали
За авторськими публікаціями Ігоря Шрамка 1970-80-х років:
“Українські народні музичні інструменти в МНАП УРСР”, “Каталог виставки українських народних музичних інструментів та матеріалів з історії музичного побуту Української РСР”.
ЦИМБАЛИ […] представлені усіма нині відомими різновидами, три з яких виявлено нами.
Найдавніший різновид побутує нині у Воловецькому районі Закарпатської обл. Мають вони усього шість бунтів струн (по три у бунті), які дають чотири тони квінтового кола і строяться за скрипкою (яку там називають “гуслі”). Такі цимбали вживаються лиш у реґіональному ансамблі, який складається з скрипки, баса і цимбал, де виконують функцію ударних та посилюють гармонічну визначеність виконуваних на скрипці мелодій. Цікаво відзначити, що конструкція цих цимбал подібна до конструкції гуслів, які знайдені нами на Дніпропетровщині.
Continue reading “Ігор Шрамко про українські цимбали”
